Мойсей. Іван Франко

в ягниць молока,

      І ягнята ось тільки.

      Навіть що для ослиць не стає

      Будякової паші!

      Доведеться кудись кочувать

      На пасовиська кращі.

      Авірон радить край Мадіам,

      А Датан іще далі.

      А Мойсей? Той замовкне, мабуть,

      По вчорашній ухвалі.

      А втім, в таборі гомін і рух,

      Біганина і крики;

      Із шатрів вибігає народ

      І малий, і великий.

      Що таке? Чи де ворог іде?

      Чи впав звір у тенета?

      Ні, Мойсей! Глянь, Мойсей виходжа

      Із свойого намета.

      Хоч літа його гнуть у каблук

      Із турботами в парі,

      То в очах його все щось горить,

      Мов дві блискавки в хмарі.

      Хоч волосся все біле як сніг,

      У старечій оздобі,

      То стоять ще ті горді жмутки,

      Як два роги на лобі.

      Він іде на широкий майдан,

      Де намет заповіту

      Простяга свої штири роги

      В штири сторони світу.

      В тім наметі є скриня важка,

      Вся укована з міди,

      В ній Єгови накази лежать,

      Знаки волі й побіди.

      Та давно вже не входить ніхто

      До намету святого,

      Його жах стереже день і ніч,

      Мов собака порога.

      Але камінь великий лежить

      Край намету до сходу:

      З того каменя звичай велить

      Промовлять до народу.

      На той камінь зіходить Мойсей —

      І жахнулися люде.

      Та невже ж волі всіх на докір

      Він пророчити буде?

      І прийдеться розбить, розтоптать,

      Як гнилую колоду,

      Кого наші батьки і діди

      Звали батьком народу?

      Ось між чільними вже Авірон

      Червоніє з досади,

      А середнім щось шепче Датан,

      Лихий демон громади.

      IV

      «Вчора ви, небожата мої,

      Раду радили глупу;

      Се хотів я сказать вам тепер

      Замість першого вступу.

      Ухвалили печать наложить

      На язик мій, на душу, —

      Тож тепер вам усім вперекір

      Говорити я мушу.

      Зрозумійте й затямте собі,

      Ви, сліпців покоління,

      Що, як зглушите душу живу,

      Заговорить каміння.

      Вчора ви сприсяглися свій слух

      Затикать на промови,

      Не мої, не тих глиняних уст,

      А самого Єгови.

      Бережіться, а то він до вас

      Заговорить по-свому,

      Заговорить страшніше сто раз,

      Як в пустині рик грому.

      А від слів його гори дрижать

      І земля подається,

      Ваше серце, як листя в огні,

      Зашкрумить і зів’ється.

      Вчора ви прокляли всякий бунт —

      І кляли його всує,

      Бо напроти тих глупих проклять

      Ваше