Безталанна. Іван Карпенко-Карий

"Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"

      Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".

      Явдоха. Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще оштрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить).

      Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат, Софiя й Варка.

      ЯВА V

      Софiя, Варка й Гнат.

      Софiя (до Гната). Прощай! (Iде за хазяйкою).

      Гнат. Та й я за тобою.

      Варка (його придержує). Стривай!

      Гнат. Чого тобi?

      Варка. За що ж ти кидаєш мене?

      Гнат. Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".

      Варка. За ким же я, окрiм тебе, упадаю?

      Гнат. Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.

      Варка. Бодай вони так бачили своїх батькiв, як вони бачили мене з Омельком…

      Гнат. Дем'ян тобi у вiчi скаже…

      Варка. А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?

      Гнат. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!

      Варка. I ти ж з другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала…

      Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного, ти для всiх!

      Варка. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш, справдi?

      Гнат. Парубкiв доволi є, охотникiв найдеться багато, не заскучаєш… Прощай, немає часу…

      Варка. Софiя жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софiї? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi…

      Гнат (на вiдходi). Було б шануваться… (Пiшов).

      ЯВА VI

      Варка (одна). Сором, сором який! Через недiлю мав старостiв присилать — i покинув. Пiде поговiр, неслава, подумають, що я й справдi яка непутня… Засмiють, посивiю в дiвках… а ти будеш кепкувать?! Нi! Треба кувать залiзо, поки гаряче… Ти одбивав вiд мене парубкiв, а тепер за першого, якого стрiну, хоч i зараз, — ухватюсь, i не я буду, коли не вийду замiж ранiш, нiж ти опам'ятаєшся!

      Входе Степан.

      Степан!.. Попробую щастя — вiн задивлявся на мене не раз…

      ЯВА VII

      Степан i Варка.

      Степан. Здрастуй, Варко… Що ж це нема нiкого?

      Варка. Були, та Онисько розiгнав усiх.

      Степан. I Гнат був?

      Варка. Здається, був… та був же, був!

      Степан. Де ж вiн?

      Варка. А чорт його знає, куди вiн пiшов… Тобi вiн хiба потрiбний?

      Степан. Нi, я так питаю…

      Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зрадiла — мов брата стрiла… Чого ти рiдко так на вечерницi ходиш?

      Степан. Наймит, нiколи, немає часу.

      Варка. Правда твоя, Степаночку. Гiрко жить на свiтi, як нема батька, матерi… нема щирої дружини… Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собi: щаслива та дiвчина буде, котру ти посватаєш…

      Степан.