Облога Бушi. Михайло Старицький

так вони зiрвали зi стiн схизматськi образи, положили їх тилом на зруби та на них i розсiлись. Одного образа вони дiстать не здолали, бо високо висiв, так вiн i зостався у них свiдком єдиним.

      Не дбаючи про холод i про вiтер, що вривався в розбитi шибки i хитав тривожливе полум'я свiч, обличчя у бенке-тарiв, розшаренi старкою, та добрим венгерським, та литовськими медами, палали вогнем i свiтились звiрячою втiхою.

      I регiт, i вигуки, i скоромнi вигадки, i дзенькiт склянок, i цокiт ножiв – все змiшалось у галас безладний та дикий.

      – На моє здання, – провадив польний гетьман, запиваючи свою мову ковтками старого венгерського, – не слiд нам затримуватися тут повними силами ради якоїсь там жменi ошарпаних гультiпак – i негоже, i мети нема, та й часу жаль: Беллона страх вередлива i за марнування часу помстить жорстоко.

      – Найперше,сьорбаючи сонливо з золотого келиха мед, суперечив йому гетьман коронний, – панська вельможнiсть надуживає злегка правдоту: ця горстка наволочi нас затримать тут не зможе, а дасть тiльки малий вiдпочивок i сяку-таку розривку…