Сто тисяч. Іван Карпенко-Карий

вас дома застав.

      Герасим. А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?

      Савка. Вiдгадайте! Шкода, не вiдгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованцiв з сотню, до Семена.

      Герасим. Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у мене банк, чи що?

      Савка. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк не викрутишся потiм.

      Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

      Савка. То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.

      Герасим. Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всi вiддав за землю.

      Савка. Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два

      Герасим. Та господь їх знає. Я над цим думав.

      Савка. Чув я, що Жолудь нечистi грошi має, вiд самого, не при хатi згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали… Тiлько де ж вони з ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка, пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на роздорiжжя… Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж - не вийшов, тiлько налякав.

      Герасим. Цiкаво! Розкажiть, будь ласка…

      Савка. Знаєте, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою твоїм буду!.. А вiн - i тепер моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Двi недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.

      Герасим. Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були…

      Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам - хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би кликать, так грошей треба.

      Герасим. Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна робить.

      Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми, сказано ж, i чорт не брат.

      Герасим (набiк). Треба це на ус закрутить.

      Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

      Герасим. Що його робить? Хiба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць. Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.

      Савка. П'ять?.. Та що маєш робить… I за це велике спасибi, давайте.

      Герасим. Принесiть же менi запродажню запись на воли.

      Савка. Як? Хiба ж я вам воли продав?

      Герасим. Вийде так, нiби продали… Нiби! Розумiєте? А я тi самi воли вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв