Олив'яний перстень. Степан Васильченко

у селі тихо. Тільки в дворі у вдови Бондарихи гомінка вечеря: вигуки, сміх — на все село…

      Гості у Бондарихи з Києва.

      По вечері пішли спать у клуню, на сіно. Мати казала — «в хаті буде краще», — так ні! в клуню. Кость перед сном:

      — Ну, хлопці, завтра ж у поле!

      — Гляди ж, гляди, Василю, побуди нас завтра! Василь тільки осміхнувся.

      — Добре.

      Вітя захріп одразу. Не пройшло й хвилини, ще всі гомоніли, аж він схопився, замахав руками.

      — Що таке, Вітю? Вкусило щось? Вітя пролупався, протер очі, сплюнув:

      — Приверзлося, що опали бджоли. Сміх.

      То всі сміялись, гомоніли, а то одразу стало тихо. Тільки носами висвистують.

      VIII

      Як завжди, перший прокинувся Кость. Глянув туди, де спав Василь: тільки ямка на тому місці в сіні; визирнув із клуні. — сонце ген-ген піднялося. Почав будити:

      — Хлопці! Вставайте, бо вже всі пішли в поле. Помалу почали ворушитись, потягались, позіхали. Здавалось, спали одну мить. Озираються: на воротях — записка. Пише Василь: «Хліб, сало, огірки — в хаті на лаві. Снідайте й обідайте самі. Мати будити не звеліли. Ключ — у ступі. Одпочивайте».

      — Ну, що ж. Так і буде.

      — Ходімо тим часом викупаємось добре.

      Пішли до ставка.

      Ідуть селом, розглядають, а село старе, бідне, стародавнє. Похилені хатки, ліса трухла, дворики в бур’янах, а по дворах — терниця, сани, мотовило визирає із-під стріхи — все дерев’яне, ветхе… Не село — музей старовини. Хлопцям чогось пригадались поганські часи, що про них читали в школі. Бракувало тільки посеред села якогось ідолища, хоч, правду кажучи, днище, що стояло коло однієї хати на призьбі, дуже його нагадувало. Все змайстроване абияк і аби з чого, дерев’яне, трухляве. Так, ніби люди жили тут не цілі віки, а тільки оселилися вчора, щоб як-небудь пережити тиждень або два. А ось і кооперативна крамничка, що скидається на курник, замкнена величезним залізним замком. Сільрада хилиться з гори, червона зірочка над дверима, така самітна, мов її буйним вітром занесло з Києва.