Маруся Богуславка. Пантелеймон Куліш

билину.

      Не билина в чистім полі

      З-під коси твоєї встала:

      Сирота стара в недолі

      Пам'ять-розум утеряла.

      Підвелась і по пустині

      Диким поглядом блукала…

      Опинившись на могилі,

      Серед степу промовляла:

      «Де се я, і що се з нами

      Сталось-приключилось?

      Ні світлиці, ні кімнати…

      Се мені приснилось.

      Се я сплю… О, як же серце

      Тяжко замирає!..

      Степ, могила… і криваве

      Сонечко сідає.

      У димах сідає сонце

      Чи в кров поринає?

      Вітер з полом'єм по полю,

      Мов по морю, грає.

      Ні села кругом, ні духа…

      Скрізь галки літають,

      І собаки, мов на звіра,

      Скиглять-завивають.

      Що ж се за пожежа сталась

      Серед України?

      Потонуло все, почезло…

      Нігде ні хатини!

      О, невже б то се татаре

      Наших позаймали,

      Села й ниви попаливши,

      У полон погнали?

      Ні! Під дзвоном королівським

      Сплю я на могилі…

      Чи то ж люде, як горіли,

      В дзвона б не дзвонили?

      Задзвоню, чи не прокинусь…» —

      Примечания

      1

      Як зайняв цар Олексій Михайлович за Хмельниччини Білу Русь, дак визволені з-під ляхів міщане перш усього просили в царя такого присуду, щоб у городах не жили в них ні жиди, ні козаки. (Читай про се, охочий, в друкованих актах.)

      2

      Що татаре по-нашому насміхались із нашого люду, про се писав ще в XVI столітті знакомитий колонізатор Фастова, воювник і політик, біскуп київський Юзеф Верещинський.

      3

      Преславний коронний гетьман Жовковський зветься в турецьких літописях Зулуш. Голову його, стяту на Цоцорі, повішено в Стамбулі під тими ворітьми, що по ним турецьке царство прозвало себе Високою Портою, Блискучою Портою і Щасливими Ворітьми.

      4

      У автографі – трупу. Це очевидна описка: у попередній редакції маємо лупу. – Ред.