Маруся Богуславка. Пантелеймон Куліш

дуки в гості.

      Оксамити, златоглави

      Будемо носити,

      Килимами крити лави,

      Меди-вина пити.

      Бо мене старшим обрали

      Над всіма старими,

      Щоб на море я човнами

      Вилітав, мов крильми.

      А у мене – як заграє

      Моречко з вітрами,

      Мені духа підіймає

      Вгору, мов руками.

      Грають, грають-примовляють

      Кобзарі великі:

      Будуть грати-примовляти

      По всі вічні віки.

      О, се дивна кобза – море!

      Дивні в кобзи й струни!

      Як заграє, відчиняє

      Предковічні труни.

      І виходить з них лицарство,

      Що на морі билось,

      Більшою, ніж пишне панство,

      Славою покрилось.

      І я, Маню, буду славен

      Проміж лицарями,

      Проміж дуками-панами,

      Проміж кобзарями.

      Будуть Левка Кочубея

      По Вкраїні знати,

      І під струни про Мурея,

      Що він бив, співати.

      Будуть Левка Кочубея

      Знати й за морями,

      Споминати, мов Енея,

      Перед королями.

      Бо Левко твій до султана

      Знайде шлях-дорогу

      І всю шатами зодягне

      Україну вбогу.

      Бо Левко твій бесурмена

      Спліндрує-зруйнує

      І самого королеві

      В'язнем подарує».

      ДУМА ЧЕТВЕРТА

      І весела, і щаслива

      Мріями коханка,

      І ясніша уродлива

      Весняного ранка.

      Як на світі любо жити,

      Милого любити,

      З його мислями навіки

      Душу й серце злити!

      «Чи ти чуєш, паньматусю,

      Що Левко говорить?

      До твоєї він Марусі

      Мов у дзвона дзвонить.

      Каже милий, є десь море,

      Гонище безкрає,

      Що, мов житом добре поле,

      Золотом сіяє.

      Каже милий, що здобуде

      Здобич нам велику;

      Златоглав носити буде,

      Покіль його й віку.

      Каже милий, що ми будем

      Жити-панувати,

      І величні з нами дуки

      Знай бенкетувати». —

      «Моє щастє, моя доня,

      Радуюсь від серця,

      Що мені на старість доля

      Молода всміхнеться.

      Буде мати в вас сидіти

      Хоч коло порогу

      Та на вас обох гледіти,

      Дякуючи Богу.

      Буде хоч щодня помости

      Шарувати-мити,

      Аби в панській високості

      З вами й їй пожити». —

      «Ні, до тебе ще й над нього,

      Мамо, прихилюся,

      Що з козаченьком ззирнуся,

      До тебе всміхнуся.

      Будеш павою, матусю,

      В парчах походжати

      І в шовки свою Марусю,

      В жемчуги вбирати».

      ДУМА П'ЯТА

      Старосвітська кров козацька

      В ветхих жилах врала:

      Попадя поклони клала,

      Всіх святих благала:

      Козакові помагати

      Турка воювати,

      Кораблі його прокляті

      На пожар пускати.

      «Ти ж, владичице небесна, —

      Слізно