Привид безрукого ката. Андрій Процайло

чесно Лев і вкрився холодним потом. – А як виглядала лялька? – запитав.

      – Якщо по правді, то так, як ти – тільки з тканини та ниток різнокольорових. То був чоловічок. Вишита сорочка з кутасиками. Чорні штани, пояс. Волосся таке закручене, як в тебе. Лице перев’язане нитками хрестом. Замість очей – ґудзики. І… в ляльки не було лівої руки. В самому кінці, як у тебе…

      – Божевілля якесь! – вигукнув Лев і забігав по кімнаті.

      – Та що ти нервуєш, Левчику, переживаєш, як хлоп’я, що втратило забавку. Ти що, не розумієш, що Ганнуся твоя Петрівна вкінці здитиніла повністю? Ти забув, що вона белькотіла? Про якесь пришестя, нашестя і великий суд?… Не те страшно, що було в стіні, страшно те, де воно звідтам поділося, бо рудий поклав ляльку і записку назад, замкнув на ключ, а ключа, щоб усі бачили, поклав назад у сервант, і вони пішли. А я, коли вони в кухні щось писали, тихенько взяла ключа і переховала у ванні, й де він і нині був.

      – За вами не підглядали? – запитав Лев, повністю знесилений всередині, під ложечкою. Тут наче чорти влаштували тортури гарячою смолою з постійним градусом кипіння.

      – Ні! Я відчуваю, коли за мною підглядають. Маю такий дар, – похвалилася пані Стефа.

      На ту мить вона вже так набридла Левові, що він ледь її не прогнав.

      Вона дійсно мала дар відчувати, бо тільки з одного його погляду тихо випарувалася з квартири й зникла за дверима своєї. Так тихо, як вітер…

      9

      Три дні свят минули в маревах.

      Вранці 10 січня листоноша приніс рекомендованого листа. В Лева тремтіли руки, коли він за нього розписувався. Але лист був не з ратуші, а з інституту. На мить полегшало, а потім стало мучити, чому привид безрукого ката, чи то так, його душа, як було уточнено в P. S., мовчить.

      Чомусь сам ректор попереджав, що коли Лев Львович Безрукий найближчим часом не з’явиться на кафедру, буде поставлено питання про його відрахування з інституту.

      «Я ж на лікарняному, що вони собі дозволяють?» – обурився.

      Але лишень на мить. Бо терміново треба було бігти в читальний зал, де на Лева чекала відкладена література. Рідкісна, що вимагала негайного опрацювання. А ще – лялька-мотанка. Якщо вірити сусідці, лялька зі сховку – чоловічок. Та ще й з очима. Дивина. Лев читав, що такі ляльки майже в кожних культурах використовувалися як обереги. Але ляльки-жінки! І без очей. Щоб через очі не вселився злий дух… Отож терміново треба дізнатися більше. Доля змушує здобути додаткові знання з історії рідної культури, то чому цим не скористатися? А виженуть з інституту – то й виженуть. Він же інвалід, трохи гривень дадуть, проживають же якось старенькі хворі пенсіонери… А він молодий і здоровий, як бик. Ні, як лев – не пасує порівнювати себе з твариною, в шкурі якої ти не був… Крім того, він на будові однією рукою може намісити бетону більше за двох здорових дворуких… Уже так було, підзаробляв у часи, коли не платили зарплат.

      Лев набрав по телефону знайому дівчину з читального залу.

      – Лесю, привіт! Це Лев…

      – О, рада вас чути! – зраділа