Марія Пустельна, або Історія одного лева. Петро Немировський

Хтось бив його по голові. Несамовито закричавши, Гурій поплазував уперед, щоби видертись з потужних лап. Виліз на колінах, але знову був збитий ударом у спину. І знову його дряпали кігті, і рвали йому шкіру, і били по голові, наче намагаючись здерти волосся. Він відчув, як ікла встромились у його ліве плече, і гострий біль від розірваного сухожилля обпік його до самих п’ят.

      Він знову виповз, відчуваючи на всьому тілі теплу липку кашу – кров, змішану з брудом. Відштовхуючись ліктями, намагаючись втекти, видряпувався наверх по камінню, скочувався, і знову ікла упивалися в нього. Він кричав, задихався, в очах було каламутно від крові і піску. Але гаряче дихання не відступало.

      І тоді Гурій зрозумів, що він не втече від цього молодого лева, що єдине спасіння – битись. Вже не тямлячись, пішов уперед, гамселячи відчайдушно кулаччям цю рикаючу масу куди прийдеться: у гриву, у груди, у морду. Потім знову спробував бігти…

      Світало, перші промені сонця стрімко розганяли темряву. Гурій заповз в якусь щілину під скелею. Почав вигрібати з-під себе пісок, споруджуючи своєрідний бруствер. З ями він бачив лише лев’ячі лапи і зрідка гриву, коли лев тикався головою у бруствер. А Гурій все вигрібав з-під себе пісок, не припиняючи кричати захриплим, зірваним голосом.

      Незабаром сонце вже нещадно палило пустелю. На пляжах під картатими тентами лежали відпочиваючі, понад морем літали дельтаплани. Диміли кальяни, з пляшок лилися холодне пиво і пепсі.

      А далеко, у тисячолітніх горах, під однією зі скель лежав Гурій у місиві з крові та грязюки. Не припиняв хрипіти і стогнати від болю та жаху, але вибратись з укриття не наважувався.

      Глава 5

      У лікарні – спочатку в Єгипті, потім в Одесі, йому зробили операції. Зашили розірвані сухожилля і рани. З часом все зрослося, загоїлось. Лише іноді, на зміну погоди, поболювало ліве плече під товстим довгим шрамом. Словом, тіло повернулося до нормального стану. А ось душа…

      З душею відбувалося щось недобре. Чомусь не радів Гурій своєму спасінню у пустелі. Адже міг і роздерти його той лев. Міг померти Гурій і від втрати крові, і від спраги – бо пролежав він під скелею цілу добу.

      Гурія почала гризти гризота. Незрозуміла, невимовна – вона вразила все його єство. Чарівливий, божественний краєвид нічної пустелі раз-у-раз виникав у нього перед очима. А ще він часто просинався посеред ночі, розбуджений дивним звуком, схожим на розлючене гарчання лева…

      Він пішов з банди. Зробився абсолютно байдужим до всього – до заробітків, до ресторанів, до наркотиків. Гроші, які в нього були, розтанули дуже швидко – за дорогу квартиру, яку він знімав, платити було вже нічим. Із дивовижною байдужістю, що супроводжувала тепер все його життя, Гурій відмовився від квартири і переїхав до матері.

      Зранку снідав тим, що приготувала мама, і подавався безцільно вештатися містом. Ані море, ані неповторна одеська осінь, своєю чарівністю, кажуть, зрівняна лише з осінню в Парижі, ані розмови з розгубленою мамою,