Пітер Пен. Джеймс Барри

сорочці, пропонуючи підсунутися ближче.

      – Я почув, як мама і тато, – Пітер знизив голос, – балакали про те, ким я буду, коли виросту і стану чоловіком. – Він дуже хвилювався цієї миті. – А я не хочу стати колись чоловіком, – сказав він пристрасно. – Я хочу завжди бути маленьким і розважатися. Тому й утік і оселився в Кенсінґтонському парку серед фей.

      Венді кинула на нього дуже захоплений погляд, і Пітер подумав, що це тому, що він утік, але насправді її захопило його знайомство з феями. Венді прожила таке тихе сімейне життя, що знатися з феями їй здалося чимось дивовижно чудовим. Вона почала закидати співрозмовника запитаннями, і це трохи його здивувало. Бо феї були для Пітера швидше якоюсь неприємністю, що трапляється на його шляху, і нічого більше. Насправді він іноді любив давати їм прочуханку. Проте загалом їх любив і тому розповів про те, як феї з’явилися.

      – Розумієш, Венді, коли в світі народилася перша дитина і вперше засміялася, її сміх розсипався на тисячу дрібних шматочків і з кожного з’явилося по феї. З того часу вони й живуть.

      Балачка добряче втомила дівчинку, але те, що відбувалося у неї вдома, малій подобалося.

      – Отже, – продовжував Пітер розважливо, – вирішили, що у кожного хлопчика і дівчинки має бути своя окрема фея.

      – Обов’язково має бути? Саме так?

      – Ні. Діти зараз дуже розумні стали, лиш трохи підростуть, то більше не вірять у фей. І варто лише якомусь малюкові сказати: «Я у фей не вірю», й умить якась із них падає мертвою.

      Пітеру вже набридло теревенити лише про фей, і хлопчик прислухався, чому ж затихла Тінкер Белл.

      – Не розумію, куди вона поділася, – зауважив він, підвівся і промовив ім’я Тінк.

      У Венді затріпотіло серце від захвату.

      – Пітере! – заволала вона, хапаючи співрозмовника за руку. – Невже у цій кімнаті є справжня фея?

      – Вона тільки-но була тут, – сказав той трохи нетерпляче. – Ти нічого не чуєш, еге ж?

      Вони разом прислухалися.

      – Я щось чую, – повідомила Венді. – Наче якісь дзвіночки дзеленчать.

      Той звук чувся з креденса, і Пітер звеселів. Ніхто не міг виглядати таким веселим, як Пітер. Він умів сміятися, як сміються вперше в житті.

      – Венді, – прошепотів хлопчик тріумфуючи, – здається, я засунув її разом із шухлядою!

      Він нарешті випустив на волю бідолаху Тінкер Белл, і та заметушилася в повітрі, волаючи від люті.

      – Тобі не можна казати такі речі, – повчав Пітер. – Звісно, мені дуже шкода. Але звідки ж я міг знати, що ти там сидиш?

      Та Венді більше не слухала хлопчика.

      – О, Пітере, – попросила вона, – нехай вона застигне на хвилинку, бо я хочу її розгледіти!

      – Вони майже ніколи не залишаються на одному місці, – зауважив Пітер.

      Однак на одну мить Венді таки побачила романтичний силует, що присів відпочити на годиннику із зозулею.

      – Ой, яка гарненька! – здивувалася Венді, хоча обличчя у Тінк все ще було спотворене злістю.

      – Тінк, – сказав Пітер доброзичливо, – ця леді хоче, щоб ти стала її феєю.

      Тінкер