Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко

навіть не допускаючи думки об тім, що донька теж може страждати в цей час із невідомого приводу. Зрештою Тетяна, годинами просиджуючи нерухомо у власних покоях, домислилася до того, що має хоч якось боротися за своє щастя.

      Сонце рожевою кулею закотилося за Дніпро, за плавні та острови, й Тетяна знала, що Владислав перебував удома – чи то ж посварившись з дорогоцінною своєю Матвієвою, чи з якої іншої дивини, але він останнім часом усе вдома полишався й нікуди не виїздив… Тетяна повільно звелася на ноги й поглянула на себе в люстро… Струнка й граційна, вона бачила те, що тіло її ще не втратило жіночої привабливості, а коли розсипала за спиною густе волосся золотавою завісою, відчула себе досить звабною… Руки дрібно задрижали, коли кинулася вона до шафи й вийняла гарну шовкову, оздоблену тонким мереживом нічну сорочку, котра досить відверто оголювала тіло. Й руки її продовжували дрібно дрижати, коли непевно й боязко штовхнула вона важкі дерев’яні двері до опочивальні чоловіка…

      Владислав щось читав, влаштувавшись на ліжку.

      Тетяна вся напружилася, й видавалося навіть, що й про необхідність просто дихати забула в ту мить, коли він звів погляд сірих своїх очей і поглянув на неї… Поглянув вдивовано й трішки непорозуміло, але все ж не сказав, аби йшла вона геть, і то додало Тетяні такої необхідної їй сміливості… Вона на ногах, що погано слухалися й відмовлялися підкорятися їй, наблизилася до ліжка. Бачила, як погляд Владислава сковзнувся по її стрункому тілу в тій розкішній шовковій сорочці, й відчула себе більш упевнено… Підійшла так близько до чоловіка, й хоча руки тремтіли так, що він мав то помітити, торкнулася пальцями прохолодної, сковзкої тканини. Слова куцого не могла з себе вичавити, й Владислав теж мовчав, і мовчанка та між ними видавалася Тетяні чомусь особливою, такою, котра мов знову поєднувала їх міцними тенетами. Не дозволяючи собі ні перестрашитися, ні передумати, рішуче потягнула ту тканину сорочки й відкинула її геть… Не відриваючи погляду від очей Владислава, оп’яніла зацікавленістю в очах, простягнула руку й забрала в нього ту книгу, яку він читав… у свідомості сполоханим птахом билася відчайна думка об тім, що коли відштовхне він її зараз, то вона не витримає того – помре або збожеволіє від болю…

      Затремтівши усім тілом, сковзнула в його руки…

      Владислав напружився, але нічого не зробив…

      Тетяна заплющила очі й прошепотіла ніжно:

      – Владику…

      Й ледь не розплакалася, відчувши, як його руки обійняли її тіло.

      Але все виявилося марним… Та ніч, хоча й видалася Тетяні палкою та пристрасною, ніяк не вплинулася на байдужливе ставлення Владислава до неї. Він просто взяв те, що йому так наполегливо подарували, можливо, що навіть пригадав своє давнє й минуле кохання до дружини – та й по всьому.

      Та ніч не повернула Тетяні Владислава.

      Він полишався незрозумілим… Наче й до Матвієвої не навідувався, але й до дружини не повертався. Але ж вона бачила, придивляючись пильно, в очах його