Мертва зона. Стивен Кинг

на перерві. Він дозволяв дітям сидіти де завгодно, тож кожен день різні обличчя з’являлися на різних місцях (а бешкетники неодмінно тяжіли до задніх парт). За таких умов Сара не запам’ятала б усіх імен і до березня, але Джонні нібито знав їх усі назубок.

      Він був високим, але мав схильність до сутулості, і дітлахи кликали його Франкенштайном. Джонні це нібито розважало, а не обурювало. І при цьому його класи були найтихіші й мали найкращу поведінку, мало прогулювали (Сара мала постійні проблеми з прогулами), і той самий суд присяжних нібито був до нього прихильний. Він був таким учителем, котрому років через десять присвятять випускний альбом. А їй ніколи не присвятять. І роздуми про причини іноді доводили її до сказу.

      – Не хочеш пива перед виходом? Чи келих вина? Що-небудь?

      – Ні, але сподіваюся на твій пузатий гаманець, – сказала вона, взявши його за руку й вирішивши більше не сердитись. – Я завжди їм не менш ніж три хот-доґи. Особливо коли це останній ярмарок року.

      Вони збиралися до Есті, містечка за двадцять миль на північ від Клівз-Міллза, котре намагалося уславитися з такого сумнівного приводу, як «АБСОЛЮТНО НАЙОСТАННІШИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ЯРМАРОК РОКУ В НОВІЙ АНГЛІЇ». Ярмарок мав закінчуватись у п’ятницю, на Гелловін.

      – Зважаючи на те, що зарплата в нас у п’ятницю, то я в порядку. Маю вісім баксів.

      – О… Боже… мій, – сказала Сара, закотивши очі. – Завжди знала, що коли збережу себе чистою, то одного дня знайду собі грошовитого спонсора.

      Він усміхнувся й кивнув.

      – Ми, сутенери, загрібаємо гроші величезною лопатою, кицю. Все, беру куртку, і йдемо.

      Вона дивилася йому вслід із роздратуванням і прихильністю, і той голос, що зринав у її думках дедалі частіше – в душі, за книжкою, при підготовці до уроку, за готуванням вечері на одну персону, – знову вискочив на поверхню, як ті тридцятисекундні соціальні рекламки на телебаченні: «Він дуже приємний і все таке, з ним легко, він веселий, через нього не плачеш. Але чи це кохання? Тобто оце й усе? Навіть коли вчишся кататися без допоміжних коліщат, то впадеш кілька разів і зчешеш обидва коліна. Така плата за вхід. І це ж усього лиш велосипед».

      – Ще забіжу до туалету, – гукнув він до неї.

      – Ага. – Вона легенько всміхнулася. Джонні з тих людей, котрі неодмінно оголошують свої природні позиви – хтозна-чому.

      Вона підійшла до вікна і визирнула на Мейн-стріт. Дітлахи збиралися на паркінгу біля «О’Майка», місцевої пивної-піцерії. Їй раптом захотілося бути з ними, однією з них, залишити позаду – чи попереду – оцю запаморочливу невизначеність. В університеті безпечно. То така казкова країна, в якій усі, навіть викладачі, можуть бути частиною компанії Пітера Пена і ніколи не вирости. І завжди будуть якісь Ніксони чи Еґню в ролі Капітана Гака.

      Вона зустріла Джонні, коли вони у вересні почали працювати в школі, але знала його в лице ще з курсу викладання, котрий був спільним у їхніх програмах. Вона тоді гуляла з хлопцем із «Дельти-Тау-Дельти», і жоден з описів, справедливих для Джонні, не