Опівнічний Палац. Карлос Руис Сафон

лиця Піка. Перш ніж найманий бандит устиг переможно вишкіритися, дуло револьвера увіткнулось йому в підборіддя.

      – Кидай ніж, – прошипів лейтенант.

      Під крижаним поглядом лейтенанта чоловік зробив, що сказано. Пік грубо схопив його за волосся й, не опускаючи зброю, обернувся до спільників, прикриваючись тілом свого заручника. Двоє різунів повільно й сторожко наблизились.

      – Лейтенанте, не треба цієї вистави, просто віддай нам те, що ми шукаємо, – прошепотів знайомий голос у нього за спиною. – Ці чоловіки є поважними батьками сімей.

      Пік повернув голову до чоловіка у каптурі, що посміхався у напівмороку за кілька метрів від нього. Одного не дуже далекого дня в цьому обличчі він почав убачати обличчя друга. Тепер же заледве розпізнавав у ньому лице свого вбивці.

      – Я йому череп рознесу, Джавагале, – процідив Пік.

      Його заручник, здригаючись, заплющив очі.

      Чоловік у каптурі спокійно схрестив руки на грудях і знуджено злегка зітхнув:

      – Та це не допоможе тобі вийти звідси.

      – Я не жартую, – відказав Пік, уткнувши дуло під підборіддя головоріза.

      – Звичайно, лейтенанте, – мовив Джавагал примирливо. – Стріляй, коли маєш достатньо сміливості холоднокровно вбити людину без дозволу Її Величності. А ні, то опусти зброю, і ми зможемо дійти згоди, вигідної для обох сторін.

      Двоє інших озброєних убивць зупинились і стояли нерухомо, готові кинутися на нього за першим знаком чоловіка в каптурі. Пік посміхнувся.

      – Гаразд, – промовив він тоді. – Як тобі така угода?

      Пік штовхнув заручника на землю й розвернувся до супротивника, наставивши револьвер. Луна першого пострілу прокотилася підвалом. Обтягнута рукавичкою розчепірена долоня чоловіка в каптурі вималювалася крізь порохову хмарку. Пікові здалося, що він побачив, як розплющена куля зблиснула в напівтемряві й цівкою розплавленого металу стекла поміж довгих пальців, ніби жменя піску.

      – Погано цілишся, лейтенанте, – сказав чоловік у каптурі. – Спробуй ще раз, але тепер ближче.

      І, не давши Пікові навіть м’язом ворухнути, чоловік у каптурі схопив його за зап’ясток і націлив дуло револьвера у своє лице, просто проміж очі.

      – Тебе не навчили цього в академії? – упівголоса сказав він.

      – Колись ми були друзями, – промовив Пік.

      Джавагал зневажливо посміхнувся.

      – Було колись, та минулося, лейтенанте, – відповів він.

      – Нехай Господь простить мене, – прошепотів Пік, натискаючи знов на гачок.

      І в ту мить, що здалась йому вічністю, він бачив, як куля всвердлюється в череп Джавагала, зриваючи йому каптур з голови. Протягом кількох секунд крізь рану на цьому обличчі з крижаною посмішкою струменіло світло. А потім пробитий кулею димучий отвір повільно затягся, і Пік відчув, як револьвер вислизає йому з пальців.

      Палахкотливі очі ворога встромились у його зіниці, й довгий чорний язик висунувся