Название | Апостол черні. Книга 1 |
---|---|
Автор произведения | Ольга Кобылянская |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | Рідне |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1926 |
isbn | 978-966-03-9605-0 |
О. Захарій похитав головою і поклепав його по рамені. «Я віддячуся вам», – сказав. Але Юліян не обізвався. Підсунувши згуртовані книжки квапно під паху, він легко вклонився. Послідні слова о. Захарія його прикро вразили.
«Як ваше назвисько, молодче? Ви ученик – кажете?»
«Так. Вищої гімназії».
«А ваше назвисько?»
«Юліян Цезаревич».
Душпастир підсунув брови вгору і його обличчя роз’яснилося.
«Може, син годинникаря, Цезаревича?»
«Так».
«Знане мені. Я буду в вашого батька і директора. Сьогодні вже ні, бо завтра маю похорон, але цими днями напевно. Тим часом щире спасибіг вам, українче, Юліяне Цезаревичу».
Юліян вклонився вдруге і поспішив квапно своєю дорогою. О. Захарій з донькою від’їхали… А по місці, де скоїлася дика, коротка пригода, що потягнула за собою на пізніше – так сказати б – нелюдською рукою зложені наслідки, переходили дальше мешканці.
Сонце спалахнуло жаром на заході над лісом і в селі Покутівці, як фіра з о. Захарієм і його молоденькою Евою наїхала на просторе подвір’я приходства.
Третьої днини по пригоді і саме по легкім, короткім дощі, котрий відсвіжив не лише воздух, землю, деревину по парках і садах невеликої, чисто удержуваної, столиці, доходив о. Захарій з своєю одинокою Евою до мешкання, знаного нам вже, годинникаря, Цезаревича, коли якраз, начеб їм наперекір, виїхав з противної сторони перед годинникарський дім якийсь екіпаж, і з нього вискочив жваво, елегантним рухом, молодець і поспішив до дому.
«Едвард Ґанґе», – скрикнуло дівчатко і сіпнуло батька. «Це Едвард Ґанґе. Чого йому тут?»
«Справді так, це їх екіпаж», – відповів батько, зближаючись до помешкання, а з тим і до екіпажа, з котрого з переднього сидження, а то з козла, зіскочив тепер і другий молодий чоловік, по одіжі котрого однак було пізнати, що це «нижчої категорії» людина – бо він вибрав спішно з-під козла невеликий кошик ярини, дискретно вкритий великим широким листям і гарною китицею ріжних рож – і коли душпастир з Евою був вже недалеко екіпажа – він вклонився чемно і піддано – уступаючи заздалегідь від плитами виложеної, недовгої стежки, що вела до фіртки, крізь яку пішов недавно молодий панич.
«Ви що тут робите, пане Зарко?» – спитав душпастир, впізнавши в молодім чоловіці огородника-українця, дідича німця Ґанґа, власника села Покутівки.
Сей відповів, що перед двома днями одержало панство від панича Едварда телеграму, в котрій подав до відома, що панич Юліян Цезаревич ушкоджений через припадок кіньми з приходства Покутівки і не може ні до гімназії, ні до него приходити і щоб родичі відповіли, що йому робити, наколи б сей довше як вісім день мусів хати пильнувати. Чи не взяти в тім разі другого інструктора. Клясифікація почалася і він боїться. Сема кляса трудна. Батько відповів, щоб держався Цезаревича. Вчора прибула і пані