Бо війна – війною…. Роман Іваничук

а з ким – з неписьменним селянином чи освіченим поляком? Зате в її нещасті щастя наше: ми стали її дітьми.

      – Михасю, – мовила вчителька, подаючи йому яйце, – ти серед чоловіків і далі найстарший, то оббери шкаралущу і розділи, як завжди, на… нині вже на п’ять частин.

      Вона налила в келихи торішнього порічняку, підвелася, і всі ми встали.

      – Христос воскрес, – вимовила і вже не стрималася, схлипнула: – Куди ж ви тепер, куди?

      Ніхто з нас не озвався, ми не знали, що їй відповісти. Учителька не повторила свого запитання, розуміючи, що на нього відповіді нема. Та й хіба з цього хотіла вона починати з нами розмову? Її ж цікавило інше: наші успіхи в навчанні, оцінки, пригоди, юнацькі таємниці, але нині на кінці язика у всіх людей були одні слова, і вчителька їх вимовила після хвилини прикрої мовчанки:

      – Буде війна, хлопці?

      Ми з Грицем переглянулися, мовчки радячись, що відповісти на таке категоричне питання; Михайло відклав виделку й мовив – теж категорично:

      – Буде.

      – І що ти… – Учителька тут же поправилася, щоб не виділяти з-поміж нас свого найулюбленішого учня: – І що будете діяти?

      – Підемо на війну, – сказав Гриць.

      – Отак просто – на війну… Так просто, мов отара до загону, – на війну. Скласти голови за цісаря і його родину… Чи ж для того ви вчитеся?

      – Пані вчителько, – підвів очі Михайло, – ваша тривога нам зрозуміла, але ми підемо, мобілізовані, на війну. А там…

      – Що – там? – допитувалася пані Шубертівна. – Що – там? Гадаю, не прагнете по-геройськи вмирати für Kaiser und Vaterland[6]. Чи ж то на те я вас…

      – Пані вчителько, – знову заговорив Михайло, – більше десяти років тому Іван Франко у своєму «Одвертому листі до української галицької молодежі» закликав нас бути готовими до того менту, коли розваляться імперії, а на їх румовищах постануть вільні нації, і переконував, що тільки ті стануть вільними, які підготуються до революції – духовно, науково і мілітарно…

      – Чи треба на кожен випадок життя вдаватися до соціалізму, хай і у Франковій інтерпретації? – вступив у розмову Гриць. – Франко орієнтувався на упадок російського абсолютизму, на революцію в Росії…

      – А як же інакше? Україна знаходиться в складі Російської імперії.

      – Зате Галичина – у складі Австро-Угорської. У нас інші, свої проблеми. Поки до нас докотяться «подуви весни з Росії», якими колись так марно тішився Франко, поляки на наших спинах побудують свою державу. Тому нам передовсім треба думати про те, як вигнати, до останньої ноги, поляків із Галичини.

      – І жидів! – зіронізував Михайло. – Борімся за чистоту нації, як ото у Винниченка: «українські тюрми – для українців!» Часи гайдамаччини, Грицю, давно минули, і ми не маємо права всупереч сьогоднішній реальності брати на озброєння Шевченкове гасло «ні жида, ні ляха!»

      – Ого, як ти розмахався: нині на Шевченка, колись на Франка… Хто має право переглядати постулати наших пророків?

      – Франкові ти щойно переглянув, Шевченкові

6

За цісаря і батьківщину (нім.).