Казки. Андрей Курков

вийшла серйозна синьо-зелена качка.

      – Ви врятували нас від лисиці! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячні і за ваш благородний вчинок дозволяємо летіти не в хвості ключа, а одразу за мною.

      Качки галасливо закрякали, обговорюючи подію.

      – Дякую! – Рижик сором’язливо усміхнувся.

      Рано-вранці зграя знову здійнялася в небо. Попереду летіла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летіла назустріч вітру, який гнав у бік Киселівки величезні осінні хмари.

      Кошеня і цуценя сильно втомилися. Летіти на початку ключа було дуже важко. Качки, які летіли позаду, постійно підштовхували Васька і Рижика, а вони ненароком зачіпали крила серйозної синьо-зеленої качки.

      Увечері приземлилися на пшеничному полі.

      – І куди вони поспішають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсім стомився.

      – Я також, – підтакнув Васько. – Напевно, доведеться нам летіти далі самим, без зграї.

      Цуценя погодилось. Перші два дні подорожі дуже втомили друзів. Вони ледве трималися.

      – Шановна качко! – кошеня підійшло до очільниці зграї. – Велике спасибі за те, що ви взяли нас із собою.

      Він пояснив серйозній птасі, чому вони не можуть летіти далі зі зграєю. Качка дуже засмутилася.

      – Може, ви хочете летіти на самому початку ключа? – з надією спитала вона.

      – Ні, – сказало кошеня. – Ми і в хвості ледве-ледве летимо. Ви надто швидкі птахи, і ми не встигаємо за вами.

      – Нам потрібно поспішати, – пояснила серйозна синьо-зелена качка. – Скоро підуть дощі, а під дощем далеко не полетиш.

      – А на півдні дощі не йдуть? – спитало кошеня.

      – Йдуть, – відповіла птаха. – Але дуже теплі.

      Наступного ранку зграя, попрощавшись із двома друзями, продовжила свій далекий шлях. Кошеня і цуценя, не поспішаючи, полетіли слідом. Вони вже знали, де південь, і вирішили добиратись туди удвох.

      Справді, в місцях, над якими вони летіли, було набагато тепліше, ніж у Киселівці в день їх відльоту. Ще жодного разу вони не потрапляли під дощ, а всі хмари, які зустрічались їм у небі, пливли в бік їхнього села. Хмари траплялись і дощові, і грозові, і навіть снігові.

      – У Киселівці скоро зима настане! – дивлячись на хмари, говорило цуценятко.

      Кошеня летіло мовчки. Воно сумувало за котом Орловим і пугачем Філею. Сумувати за друзями було дуже журно.

      – Дивись, який цікавий ліс! – раптом крикнув Рижик.

      Васько поглянув униз і дуже здивувався. Ліс був цілковито дивний, у ньому росли низькі товстезні дерева, а над ними щось парувало. Кошеня раптом відчуло, що повітря в небі стало дуже теплим і смачно пахло.

      – Давай приземлимося! – запропонував Васько.

      – Давай! – одразу ж погодився Рижик. – І чим це так смачно пахне?!

      Вони приземлилися біля товстого дерева і зрозуміли, що в лісі пахне сосисками.

      Кошеня облизнулося, а Рижик ковтнув слину.

      – Ваську, тут хтось їсть! – серйозно сказало цуценя.

      Вони