Казки. Андрей Курков

Чистий четвер!

      Ретельно залатані і чистенькі іграшки вони повезли вже втрьох на трамваї. І не в мішку, а в трьох великих кошиках.

      На сніданок Василько запізнився, але його не сварили. А в палаті на тумбочці стояв тортик із шістьма свічками.

      Миколка і його бабуся слідом за Васильком зайшли в його палату й ахнули від подиву.

      – У тебе що, день народження? – запитав Миколка.

      Василько кивнув.

      У палату, мабуть, уже не вперше за цей ранок, зазирнула нянечка Соня. Побачивши нарешті свого улюбленця, та ще й з гостями, вона запалила шість свічок на торті. Потім загадково показала Василькові пальцем на подушку. Василько підійшов. Підняв її і побачив, що там сховався плюшевий рожевий кролик.

      – А нові іграшки обов’язково куплять, – пообіцяла знову нянечка. – Може, через місяць.

      – А мені непотрібні нові! – Василько гордим поглядом показав на три кошики, що стояли на підлозі праворуч від віконця.

      Нянечка, роздивившись полагоджені іграшки, перевела здивований погляд на двох хлопчаків.

      – Молодці! А тепер мерщій за тортик! – вона витягла з кишені білого халата кілька чайних ложечок і дві з них простягла друзям. Третю передала бабусі Миколки, а четверту залишила собі.

      Василько вже націлився ложечкою на кремову троянду на торті, але нянечка його зупинила.

      – А свічки задувати хто буде?

      Василько задув свічки з першого разу і озирнувся на Миколку. Той дивився на тортик сумно і навіть зробив крок назад.

      – Ти чого? – здивувався Василько.

      – Якщо я їстиму з тобою разом, то можу заразитися…

      – Та ти що! – усміхнулася нянечка. – Ця хвороба через тортики не передається! Їжте! Їжте! І ми вашим тортиком поласуємо! – нянечка Соня поглянула на бабусю Миколки, яка підійшла ближче.

      Миколка і Василько сіли на ліжко, посунули тумбочку з тортиком, щоб було зручно, і взялися за солодке частування.

      – Ти знаєш, – поспостерігавши за друзями, прошепотіла нянечка Василькові. – Я тобі таємницю скажу! Тебе завтра виписують! Поїдеш нарешті додому…

      Василько страшенно зрадів, але коли його погляд знову впав на іграшки, йому раптом стало сумно.

      – Тільки ви за ними доглядайте, будь ласка, – попросив він. – А якщо поламаються, не викидайте! Напишіть мені листа, я приїду, і ми разом з Миколкою їх полагодимо.

      Миколка, жуючи тортик, серйозно закивав головою.

      – Якщо дрібна поломка, я і сам зможу полагодити, – додав він. – Я ж ближче живу.

* * *

      Наступного дня за Васильком приїхали батьки і братик.

      – Рожевого кролика не забудь! – зазирнула в палату нянечка Соня, коли Василько збирав речі.

      Він підвів голову. Подивився на кролика, який сидів на підлозі під стіною поруч з іншими іграшками.

      – Ні, тітонько Соню, нехай він тут залишається! Нехай з ним інші діти граються! А я, якщо приїду, обов’язково і його, і вас провідаю!

      Виходячи з воріт лікарні, Василько побачив рудоволосу