Право на вбивство. Ксенія Циганчук

втрутилися в її наміри. У глибині душі вона й досі ображалася на них за егоїзм (а те, що це був саме він, Власта зрозуміла лише тепер, у зрілому віці). Єгор якось порадив втілити мрію юності в життя, та Власта відчувала, що перегоріла.

      Мрії повинні здійснюватися вчасно.

      Патрульна пообіцяла собі, що ніколи не вчинить так зі своєю донькою. Тож відколи Катя заявила, що мріє стати художником, з усіх сил намагалася допомагати та підтримувати. І, якщо все буде добре, уже за рік Катя поїде навчатися до Львова, як мріяла в юності сама Власта. Вона захвилювалася, згадавши про це: від радості та суму водночас.

      Порушник бовкнув щось нерозбірливе, відволікши від недоречних спогадів, а відтак несподівано відійшов, проте в машину не сів. Вона із задоволенням набрала в легені повітря, що надходило крізь прочинене вікно: нарешті воно не смерділо алко- голем.

      – Ти диви, шукає, – озвався Андрій, спостерігаючи за порушником з сидіння водія.

      Наразі той щось зосереджено видивлявся в салоні свого бордового буса. Андрій розсміявся. Власта кинула погляд на напарника й подумки усміхнулася: Андрій, як завжди, тримається позитивчиком. «І як йому це вдається?»

      Вона ніколи не бачила його в поганому гуморі – лише з усмішкою на обличчі. Якою б морально важкою не виявлялася зміна, він завжди світився позитивом. «Можливо, молодість? – йому було всього лиш двадцять п’ять, – або ж регулярний хороший відпочинок».

      Андрій не жив на зарплатню патрульного: хлопець був із заможної родини, батьки добре допомагали. А нещодавно напарник одружився, і батьки подарували молодятам трикімнатну квартиру. А ще батько Андрія позичив йому гроші на власний бізнес: невеличку кав’ярню. Власта б не здивувалася, якби Андрій за рік-другий покинув службу: все ж перспектив у власній справі більше.

      – Хай шукає. Бо матиме ще проблеми, окрім штрафу в десять тисяч та позбавлення прав на рік. Ти знайшов його в базі? – поцікавилася Власта.

      – Та не знайшов, – з досадою мовив Андрій. – Морочить він нам голову. Не хоче, щоб ми знали його ім’я та інші дані. І документи на машину з правами, я впевнений, він має з собою. Не хоче показувати.

      – Так все одно ж довідаємося, – фиркнула Власта. – Навіщо цей дитячий садок?

      Андрій лише стенув плечима й усміхнувся. На кожній зміні вони зустрічали щонайменше одного відчайдуху, який намагався уникнути відповідальності за скоєне правопорушення. Яких тільки відмовок ті не придумували! Найпоширенішою для себе вони визначили: поспішаю до хворої дитини – висока температура.

      – Знайшов! – загорланив чоловік, демонстративно піднявши догори руку з документами. – Знайшооов! – знову вигукнув і кинувся до патрульних, чия машина стояла припаркованою відразу за його бусом.

      Перехожі здивовано озиралися на крики, а завбачивши п’яного, відразу поверталися до власних потривожених думок і йшли далі у справах.

      Власта з Андрієм перезирнулися: веселий початок зміни.

* * *

      Рівне.