Право на вбивство. Ксенія Циганчук

мовчанки врешті поцікавилася, чим вона може бути корисною.

      – Ви знайомі з вашим сусідом? – махнув головою в бік квартири Павелківа.

      Єгор не без задоволення вдихав аромат смаженого м’яса, що відчувся з новою силою, коли йому відчинили двері. Подумки він вже не раз подякував собі, що встигнув повечеряти. Навіть ситим Єгор би не відмовився скуштувати шматочок. Рот його наповнився зрадливою слиною.

      – Не дуже, чесно кажучи, – тихим голосом промовила дівчина.

      – Та ви не хвилюйтеся, я вас не з’їм, – спробував усміхнутися Скляр, проте вийшло в нього це якось криво.

      Він навіть захвилювався, чи, бува, не налякав дівчину ще більше своєю мармизою. На диво, та усміхнулася й навіть випрямила спину.

      «Цікаво, скільки їй років і коли вона його народила?» – Єгор кинув погляд на кучеряве маля, що з цікавістю роздивлялося гостя, всунувши пальця до рота. Слідчий вкляк, коли помітив, що той йому усміхається. За все своє життя він не пам’ятав, щоб йому коли-небудь усміхалися малі діти.

      – Ми з ним не були знайомі, – продовжувала тим часом молода матуся. – Ми тільки недавно сюди переїхали. Я тут майже нікого не знаю.

      – Гм… ясно, – зітхнув Єгор. – А скажіть, жив він сам? Не в курсі? – вирішив про всяк випадок уточнити.

      Офіційні дані не завжди збігаються з фактами.

      – Думаю, так. Ніколи не бачила, щоб сюди ще хтось крім нього заходив.

      – Що, навіть друзі чи дівчина не приходили?

      Жінка стенула плечима.

      – Дівчини точно не бачила. Друзі до нього інколи приходили, не часто.

      Хлопак нетерпляче шарпнув матір за руку й сказав щось нерозбірливе. Жінка нахилилася, і син тепер прошепотів щось на вухо.

      – Тільки недовго, – вголос промовила жінка, і хлопця мов вітром здуло.

      – То він так мультики на планшеті біжить дивитися, – пояснила вона.

      Єгор усміхнувся задля ввічливості (діти його завжди мало цікавили) й поставив наступне запитання:

      – Можливо, ви чули сварки з цієї квартири?

      Жінка ненадовго замислилася, відтак заперечно похитала головою.

      – Ні, ніколи не чула. Не пригадую, – стенула плечима.

      – А давно ви тут проживаєте?

      З однієї з кімнат донеслися дивні незрозумілі голоси, Єгорові знадобився певний час, щоб збагнути, що він чує персонажів якогось мультфільму.

      – Два місяці мине за тиждень. А що трапилося?

      – Та ні, нічого, все гаразд, – збрехав.

      Дівчина подивилася на нього з підозрою – не повірила.

      «Єгоре, все одно вона завтра дізнається».

      – А хто з сусідів його добре знає? З ким, можливо, він спілкується?

      – На жаль, я не знаю, – знизала плечима.

      «Переконаний, вона вважає, що її сусід щось накоїв. Люди завжди найперше думають погано про інших і лише потім, що з цією людиною могло трапитися щось лихе».

      Скляр завершив розмову, ввічливо подякувавши. Двері перед ним зачинилися, і Єгор знову залишився сам. Аромат відбивних досі дражнив ніс.

      «Певно,