Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко

побожність батька твоя мати, Міловице.

      «Ет! Відійдіть!» – тільки й сказав.

      «І де це до цих пір Міловиця з Ільком? Не намилуються ніяк!» – згадала про вас невесело мати. Бо пора була вже спати вкладатися, а в хаті дуже тісно було, й не мали всі свого місця.

      «Ці не думають, щоб багатіти, цим одна любов у голові!» – дорікнув вам ваш батько, Міловице.

      «Нехай-нехай, он як підуть у них свої діти, то буде їм любов!» – Не рада була вашому щастю й журилася твоя мати, стріпуючи з лави рядно.

      «А в Міловиці скоро буде дитина?» – дивувалася твоя маленька сестричка Явдоха, бо тоді у вас все на видноті було.

      «А то хіба не видно!» – пхикала трохи старша, Ярина.

      «Ну-ну мені!» – зацитькувала дітей мати.

      «Наче живота й не видно, – шепотіла голосно Тетяна до Явдохи. – Он як мама мала народити Катерину, то я ж бачила, що в неї ріс живіт, точно так, як тепер у Міловиці. Я б теж хотіла собі дитинку…»

      «Я тобі зараз дам дитинку! – прикрикнула на дітей твоя мати, Міловице. – Лягай вже, батьку, спати, бо вранці у нас повно роботи буде!»

      Десь за вікном гавкотіли собаки, але вони не заважали нікому спати, Міловице.

      «О! То ж Міловиця з Ільком сватаються», – шепотіла до сестер Тетяна.

      «Спіть мені!» – втихомирювала дітей мати.

      «От бачте, мамо, – обзивався й собі Тимко, – як у нас дуже тісно, а я б привіз грошей з Америки, й ми поставили б через сіни ще одну хату».

      Либонь, твоя мати Горпина слухала свого сина й думала: як то поїде її Тимко в Америку й заробить там гроші, та побудує хату з великими вікнами… Тоді вже й вибере він собі якусь хазяйську дитину за жінку і будуть вони хазяйнувати. А твоя мати буде приходити до них, і не буде їй так соромно, як за тобою, бідна Міловице. Мабуть, засинаючи, твоя мати думала: «Буду і я, може, ходити колись у чоботях із високими халявами! У новій рясній спідниці…» Певно, цілу ту ніч міцно спала твоя мати, Міловице, і цілу ніч їй снилася нова велика хата під бляхою, теплий кожух і квітчаста хустка.

      А коли ви в ту ніч до хати з Ільком повернулися, то Бог його знає…

      Не спав цілу ніч твій батько Кіндрат, він крутився на своїй лавці на всі боки, Міловице, бо обдумував синові слова й боявся…

      І боявся твій батько, Міловице, либонь, через таку причину: в селі ще не забули тої історії, як Атаманчуків старший син Остап украв у свого батька коні, продав їх на базарі та й утік із тими грішми до Канади. Уже й минуло років зо п’ять відтоді, а ні про коней, ні про Остапа не було ніякої чутки.

      От і мусив боятися батько, щоб не вийшло й із вашим Тимком чогось такого. Син він є син, але ж…

      І не було в батька вашого великого багатства ніколи. А та пара волів, що стояли у клуні, коштувала хоч і не дорого, але ж і просто за так позбуватися худоби було б шкода. З другого боку, де б це Тимко й справді брав би гроші на поїздку? А коли він уже так собі надумав… «Прийдеться продати», – зважився батько, либонь, щоб не пішли ті воли якоїсь ночі в безвість.

      Але ж і твій брат Тимко, Міловице, не був схожим на звичайних сільських