Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

моя тітка поклала їх у банк, збираючись на старості літ пожити в санаторії, та от не дожила, – він зробив паузу, мабуть, для того, аби вшанувати пам’ять про тітку. Затим із бадьорою безтурботністю продовжив: – Основного капіталу я не торкнувся, та забрав одразу ж всі відсотки й вирішив провести все літо на Півночі.

      В цей момент на східцях веранди з’явився Гюго й крикнув:

      – Біла леді із заднього двору запитує мене, чи я не бажаю перекусити теж. Що мені їй відповісти?

      – Скажи: «Так, мем, будьте ласкаві», – наказав господар. І тільки-но Гюго зник, він довірливо зізнався Амантіс: – Цей хлопчина зовсім нічого не тямить. Нічого не хоче робити, допоки я йому не дозволю. Я його виховав, – не без гордості додав він.

      Коли принесли сандвічі, містер Пауелл встав. Він не звик до білих слуг і очевидно очікував на те, що їх зазнайомлять.

      – Ви заміжня леді? – запитав він Амантіс, коли служниця вийшла.

      – Ні, – відповіла вона й і з присутньою вісімнадцятирічній дівчині впевненістю додала: – Я стара діва.

      Він знову ввічливо розсміявся.

      – Ви маєте на увазі, що ви – світська дівчина?

      Вона похитала головою. Зі збентеженим захватом містер Пауелл помітив, що жовтизна її волосся нагадує золото.

      – Хіба цей древній будинок підходить для світської дівчини? – весело пролопотіла вона. – Зовсім ні. Я – сільська дівчина. Рум’янець – дійсно справжній, принаймні при денному світлі. Залицяльники – перспективні молоді цирульники зі сусідніх сіл, до рукавів їхніх піджаків постійно чіпляється якесь волосся.

      – Вашому батьку не слід дозволяти вам посиденьки із сільськими цирульниками, – зневажливо мовив гість і задумався: – Вам треба вийти в нью-йоркський світ.

      – Ні, – Амантіс сумно похитала головою. – Я надто симпатична. Аби стати світською дівчиною в Нью-Йорку, треба мати довгий ніс, випнуту щелепу та сукню, як в актрис із п’єс трирічної давності.

      Джим почав ритмічно постукувати стопою по підлозі веранди, і через секунду Амантіс усвідомила, що несвідомо повторює за ним.

      – Зупиніться! – наказала вона, – не змушуйте мене робити це.

      Він глянув вниз на свої стопи.

      – Вибачте, – соромливо попрохав він. – Я і не помітив… у мене просто звичка така.

      Напружену бесіду перебив Гюго, що з’явився на східцях веранди, тримаючи в руках молоток та жменю цвяхів.

      Містер Пауелл неохоче встав та глянув на годинника.

      – Чорт забери, нам пора, – промовив він, спохмурнівши. – Слухайте. А чи б хотіли ви стати нью-йоркською світською леді, відвідувати всякі там бали й так далі, про що пишуть у книгах – як там панство розкидається грішми?

      Дівчина зацікавлено глянула на нього.

      – Твоя родина знайома з людьми із вищого світу? – продовжував він.

      – У мене лиш батько, і, розумієте, він суддя.

      – Це погано, – погодився він.

      Амантіс якимось чином вилізла із гамака, й обоє пліч-о-пліч рушили до дороги.

      – Гаразд, тоді я буду на сторожі й повідомлю що можна зробити, – наполягав