Могутніше за меч. Джеффри Арчер

приїжджай на Кедоґан-плейс і розповіси все за вечерею.

      Себ вирішив, що не варто говорити Седрику, що на завтрашній вечір він забронював столик у «Мірабеллі», щоб повечеряти із Самантою. Годинник на полиці коминка вдарив шосту, тож він знав, що за дверима чекає заступник голови Росс Бьюкенен. Відтак піднявся, щоб іти.

      – Молодець, Себе, – похвалив Седрик. – Будемо сподіватися, що існує якесь просте пояснення. Але в будь-якому разі дякую, що поінформував мене.

      Себ кивнув. Діставшись до дверей, він обернувся, щоб побажати на добраніч, але побачив, як Седрик ковтнув піґулку. Тож вирішив прикинутися, що нічого не помітив, і зачинив за собою двері.

      10

      Наступного ранку Себ встав, одягнувся та пішов із дому ще до того, як прокинулася Саманта.

      Седрик Гардкасл ніколи не їздив першим класом, але завжди дозволяв це своєму вищому персоналу, якщо намічалася далека мандрівка. Хоча Себ і прихопив примірник «Файненшел таймс» в Естоні, він заледве встиг переглянути заголовки під час своєї тригодинної подорожі до Шропшира. Його думки були зайняті тим, як найкраще використати свій час у Шифналі.

      Потяг прибув на станцію Шрусбері лише об одинадцятій тридцять, і Себ, не вагаючись, узяв таксі до Шифнала, а не став чекати електрички, бо зараз час був його грошима. Він зачекав, поки вони виїдуть за місто, перш ніж поставити водієві перше запитання.

      – Який паб у Шифналі найкращий?

      – Залежить від того, чого ви шукаєте: смачно попоїсти чи випити найкращого елю в окрузі.

      – Я завжди вважав, що про паб можна судити за його власником.

      – Тоді вам потрібен «Шифнал армс», який належить Фреду та Шейлі Ремсі. Вони керують не тільки пабом, а й усім селищем. Він – президент місцевого крикетного клубу і грав у місцевій команді відбивачем. Навіть кілька разів виступав за збірну графства. І ще він член парафіяльної ради. Але попереджаю, що їжа там кепська.

      – Тоді їдемо до «Шифнал армс», – звелів Себ.

      Він відкинувся на спинку сидіння і почав обмірковувати свою стратегію, усвідомлюючи, що Слоун ніяк не зможе дізнатися, чого його немає в офісі.

      За кілька хвилин до дванадцятої таксі зупинилося біля «Шиф-нал армс». Себ дав би більше водієві на чай, але не хотів, щоб його запам’ятали.

      Він зайшов у паб, намагаючись виглядати, як випадковий перехожий, що було непросто, коли ти перший клієнт цього дня, і пильно поглянув на чоловіка, який стояв за шинквасом. Хоча йому, мабуть, було вже більше сорока, щоки та ніс свідчили, що він призвичаївся до напоїв, якими торгує, а його чимале черево вказувало на перевагу пиріжків зі свининою над вишуканою їжею, тож було важко повірити, що цей велетенський чолов’яга колись грав відбивачем у команді Шифнала.

      – Вітаю, – промовив господар. – Що можу вам запропонувати?

      – Пів пінти вашого місцевого пива буде більш ніж доречною, – сказав Себ, який зазвичай не пив у робочий час, але сьогодні це було частиною його обов’язків.

      Власник налив пів пінти «Wrekin IPA» і поставив трунок