Могутніше за меч. Джеффри Арчер

виступ. І пообіцяла голові, що подарую вам ніч, яку ви ніколи не забудете.

      – Ви вже досягли бажаного, – зауважив Гаррі, гадаючи, на кого ця Аліна працює.

      – Мабуть, я все ж можу щось зробити для вас, Гаррі?

      – Нічого не можу вигадати, але, будь ласка, подякуйте вашим господарям і повідомте їм, що мене це не цікавить.

      – То, може, хлопчика?

      – Ні, дякую.

      – Гроші? – не здавалася вона.

      – Я добрий, але з мене вже досить.

      – Хіба я не зможу вас нічим спокусити?

      – Ну, – сказав Гаррі, – якщо ви вже про це згадали, то я завжди бажав дечого, і якщо ваші господарі зможуть це забезпечити, буду їм вдячний.

      – І що ж це може бути, Гаррі? – в її голосі вперше прозвучала надія.

      – Нобелівська премія з літератури.

      Аліна виглядала спантеличеною, аж Гаррі не втримався, нахилився вперед і розцілував її в обидві щоки, ніби та була його улюбленою тіткою. Відтак тихцем зачинив двері й прокрався назад у ліжко.

      – Хай їй грець! – сказав він. Сон вивітрився остаточно.

* * *

      – На лінії пан Воґан, пане Кліфтон, – повідомила дівчина з комутатора. – Каже, що йому потрібно терміново перебалакати з паном Слоуном, але він зараз на конференції в Йорку і до п’ятниці не повернеться.

      – Передзвоніть його секретарці й попросіть усе залагодити.

      – Сара не відповідає на мій дзвінок, пане Кліфтон. Мабуть, ще не повернулася з обіду.

      – Гаразд, перемкніть на нього, – неохоче погодився Себ. – Доброго ранку, пане Воґан, чим можу вам допомогти?

      – Я старший партнер в аґенції нерухомості «Севіллс», – назвався Воґан, – і мені потрібно терміново поспілкуватися з паном Слоуном.

      – Це може зачекати до п’ятниці?

      – Аж ніяк. У мене на столі лежать ще дві пропозиції для ферми «Шифнал» у Шропширі, й оскільки торги закриваються у п’ятницю, мені потрібно дізнатися, чи пан Слоун усе ще зацікавлений у справі.

      – Можливо, ви могли б повідомити мені деталі, пане Воґан, – сказав Себ, беручи авторучку, – щоб я був у курсі справи.

      – Необхідно повідомити пану Слоуну, що пан Коллінґвуд буде радий прийняти його пропозицію в один мільйон шістсот тисяч. Це означає, що у п’ятницю мені знадобиться депозит в обсязі ста шістдесяти тисяч фунтів стерлінґів, якщо він усе ще сподівається укласти угоду.

      – Один мільйон шістсот тисяч, – повторив Себ, не впевнений, що правильно почув.

      – Атож, звісно, туди входять тисяча акрів землі, а також будинок.

      – Певна річ, – погодився Себ. – Я повідомлю про це пану Слоуну, щойно він зателефонує.

      Себ відклав слухавку. Сума була більшою, ніж будь-яка угода, яку він коли-небудь укладав із лондонської нерухомості, не кажучи вже про якусь ферму в Шропширі, тож він вирішив ще перевірити в секретарки Слоуна. Себ пройшов коридором до її кабінету і побачив Сару, яка саме вішала плащ на вішак.

      – Доброго дня, пане Кліфтон, я можу чимось допомогти?

      – Мені потрібно переглянути справу Коллінґвуда, Саро,