Могутніше за меч. Джеффри Арчер

Гаррі.

      – Хотіли, – сказала Емма, перевіряючи годинник. – Більш ніж пів години тому.

      – Не гнівайся, люба, – твердо мовив Гаррі. – Ти голова компанії, тож не можеш показувати Прісциллі, що вона тебе дратує, адже саме на це вона й сподівається.

      Емма вже хотіла заперечити, але її чоловік додав:

      – І будь певна: все, що ти скажеш за вечерею, Вірджинія може використати в суді, позаяк немає жодних сумнівів, на чиєму боці перебуває Прісцилла Бінґем.

      За усіма проблемами, які Еммі довелося вирішувати упродовж минулого тижня, вона зовсім забула про справу в суді, та й адвокати Вірджинії не озивалися вже кілька місяців, тож вона навіть почала замислюватися, чи не поховали вони цю справу по-тихому. Та проблема була в тому, що Вірджинія нічого не робила тихцем. Емма зібралася зробити замовлення офіціанту, аж тут Гаррі підвівся.

      – Мені дуже шкода, що змусила вас чекати, – заявила Прісцилла, – але я втратила лік часу.

      – Це не проблема, – запевнив Гаррі, відсунув її крісло і зачекав, поки вона зручно всядеться.

      – Треба щось замовити, – сказала Емма, явно бажаючи нагадати своїй гості, як довго на неї чекали.

      Прісцилла не квапилася, погортала сторінки оправленого в шкіру меню, довго зважувала й нарешті зробила вибір. Як тільки офіціант прийняв її замовлення, Гаррі поцікавився, чи сподобалося їй у Нью-Йорку.

      – О, так, на П’ятій авеню стільки чудових магазинів, асортимент у яких набагато ширший, ніж у Лондоні, але ці закупи мене цілком виснажили. А коли я повернулася на корабель, то просто впала на ліжко й заснула. А ви, пане Кліфтон, щось встигли купити?

      – Ні, я зустрічався зі своїм видавцем, поки Емма шукала давно не баченого двоюрідного брата.

      – Звісно, я ж зовсім забула, що ви пишете романи. А я ніяк не знайду часу для читання книжок, – зронила Прісцилла, коли перед нею поставили тарілку з помідоровою зупкою. – А я суп не замовляла, – сказала вона і недобре поглянула на офіціанта. – Я просила вудженого лосося.

      – Даруйте, мадам, – вибачився офіціант і прибрав зупу.

      Поки він ще міг почути, Прісцилла зауважила:

      – Гадаю, набрати досвідчений персонал для круїзного лайнера – справа непроста.

      – Сподіваюся, що ви не будете проти, якщо ми почнемо, – узяла ложку Емма.

      – Ви зустрілися зі своїм двоюрідним братом? – запитав Боб.

      – На жаль, ні. Він був у Коннектикуті, тому я знайшла Гаррі, й нам пощастило отримати пару квитків на післяобідній концерт у Лінкольн-центрі.

      – Хто виступав? – поцікавився Боб, коли перед Прісциллою поставили тарілку з вудженим лососем.

      – Леонард Бернстайн, який дириґував увертюрою до «Кандіда»[6], а потім грав фортепіанний концерт Моцарта.

      – Просто не знаю, як ви знаходите час, – сказала Прісцилла в проміжках між їжею.

      Емма мало не сказала, що не витрачає життя на закупи, але коли підвела погляд, побачила насупленого Гаррі.

      – Я колись

6

 «Кандід» – мюзикл Леонарда Бернстайна, створений 1956 року за повістю Вольтера «Кандід, або Оптимізм» (1758).