Процес. Америка. Франц Кафка

нарешті ця мила служниця, що, здається, відчуває в мені якусь незбагненну потребу. А як вона сидить на моїх колінах, немов це її єдине законне місце!»

      – Ні, – відповіла Лені, повільно хитаючи головою, – тоді я не зможу вам допомогти. Але ви моєї допомоги не хочете, ви нею не переймаєтесь, ви вперті, і вас годі переконати. А у вас є кохана? – запитала вона через хвилину.

      – Нема, – відповів К.

      – Невже?

      – А й справді, – мовив К. – Уявіть собі, я збрехав вам, у мене є навіть її фотографія.

      Дівчина попросила, і К. показав їй фотографію Ельзи; служниця, скрутившись у нього на колінах, роздивлялась зображення. То був миттєвий знімок. Ельзу зняли, як вона закрутилась у танці, бо в шинку вона не раз охоче танцювала. Складки сукні розметались довкола, Ельза вперлась руками в тугі боки і, сміючись, випроставши шию, дивилась кудись убік; кому призначався той усміх, з фото годі було зрозуміти.

      – Як вона туго шнурується, – зауважила Лені, показуючи туди, де, на її думку, корсет уїдався в тіло. – Вона мені не подобається, вона незграбна і груба. Але, можливо, з вами вона приязна й мила, принаймні фото наводить на таку думку. Такі ставні, дужі дівчата часто нічого більше не вміють, як бути лагідними та приязними. Вона б пожертвувала собою задля вас?

      – Ні, – відповів К., – вона і не лагідна, і не приязна і нічим не пожертвує задля мене. Але і я досі не вимагав від неї ні того, ні того. Ба, я навіть ніколи не придивлявся до фото так пильно, як ви.

      – Отже, вона вам не дуже й дорога, – виснувала Лені, – і, крім того, ще й не ваша кохана.

      – А я, проте, свого слова назад не забираю.

      – Та навіть якщо тепер вона ваша кохана, – мовила Лені, – ви не дуже побиватиметесь, утративши її або взявши замість неї іншу дівчину, наприклад мене.

      – Звісно, – засміявся К., – про це неважко здогадатись, але вона має велику перевагу перед вами: нічогісінько не знає про мій процес, а навіть якби й знала що-небудь, то не переймалася б тим. Вона б не намагалася схилити мене до поступливості.

      – Хіба це перевага? – засумнівалась Лені. – Якщо жодних інших переваг вона не має, мені нема чого зневірятись. А чи є в неї якийсь фізичний ґандж?

      – Фізичний ґандж? – перепитав К.

      – Атож, – кивнула Лені, – я маю на увазі, скажімо, отакий невеличкий ґандж, ось подивіться. – Дівчина розчепірила середній і безіменний пальці правої руки, проте вони майже до самої пучки коротшого пальця були з’єднані сполучною шкірною перетинкою. В темряві К. не добачив зразу, що йому хочуть показати, тож дівчина взяла його руку, щоб він міг намацати.

      – Яка примха природи! – здивувався К. і додав, побачивши всю кисть: – І яка мила рученька!

      Лені аж запишалась, коли К., дивуючись, то розводив її два пальці, то знову зводив докупи, аж поки нарешті легенько поцілував їх і відпустив.

      – Ох, – одразу скрикнула дівчина, – ви поцілували мене! – Похапцем, розтуливши вуста, вона обплела К. ногами. К. мов очманілий видивлявся на неї, тепер, коли вона була так близько, він відчув, як гостро й подразливо,