Процес. Америка. Франц Кафка

по кімнаті, інколи зупиняючись то перед вікном, то перед картиною, і вряди-годи вигукував:

      – Для мене це незбагненна річ! – Або: – А тепер скажи мені, що нам діяти далі?

      Молодик удавав, ніби нічого не помічає, спокійно дослухав усі настанови К., занотував щось і пішов, уклонившись як К., так і дядькові, що, до речі, саме повернувся до нього плечима, визирав з вікна і, випроставши руки, жмакав штори. Тільки-но зачинилися двері кабінету, як дядько закричав:

      – Нарешті той писарчук забрався і нам уже можна йти! Нарешті!

      На жаль, ніяк не щастило вблагати дядька нічого не розпитувати про процес у вестибюлі, де ходили окремі службовці та служники і де саме тієї миті крутився й заступник директора.

      – Отже, Йозефе, – заговорив дядько, – ледве помітно відповівши на шанобливі уклони навколишніх, – тепер скажи мені відверто, що це за процес.

      К. зронив кілька незначущих зауважень, на мить засміявся і лише на сходах пояснив дядькові, що нічого не хотів казати перед людьми.

      – Правильно, – схвалив дядько, – а от тепер кажи. – Дядько слухав, схиливши голову й квапливо попахкуючи сигарою.

      – Передусім, дядьку, – мовив К., – це не такий процес, який розглядає звичайне правосуддя.

      – Це вже погано, – зітхнув дядько.

      – Чого? – подивився на дядька К.

      – Думаю, погано, – проказав дядько знову. Тепер вони вже стояли за дверима банку на сходах, але портьє, здається, нашорошив вуха, і К. потяг дядька вниз, жвавий вуличний рух підхопив їх. Дядько, вчепившись за К., уже не розпитував так настирливо про процес, якийсь час вони йшли навіть мовчки.

      – Що, власне, сталося? – спитав нарешті дядько і зупинився так раптово, що перехожі, які йшли позаду, злякано відсахнулися. – Такі речі зненацька не стаються, до них готуються дуже довго, мали бути якісь провісники, – чому ти мені нічого не писав? Ти ж знаєш, для тебе я зроблю все, певною мірою я й донині твій опікун і досі я цим тільки пишався. Я, звісно, й тепер допомагатиму тобі, та коли процес уже йде, допомагати ой як важко. Хай там як, а тобі найкраще негайно взяти коротеньку відпустку й приїхати до нас у село. Я аж тепер побачив, що ти трохи змарнів. У селі ти наберешся сили, і це добре, бо попереду в тебе ще великі випробування. Крім того, так ти почасти уникнеш правосуддя. Тут суд має всі можливі засоби впливу і в разі потреби автоматично застосовує їх до тебе, натомість коли ти в селі, треба або делегувати туди судовий орган, або ж впливати там на тебе через листи, телеграф і телефон. Звичайно, сила правосуддя ослабне, і хоч визволення не буде, ти зможеш відітхнути.

      – Вони можуть заборонити мені виїздити, – заперечив К., сприймаючи дядькові слова раніше, ніж той вимовляв їх.

      – Я не вірю, що вони таке вчинять, – замислено проказав дядько, – суд не втратить дуже багато своєї влади, якщо ти від’їдеш.

      – Я гадав, – мовив К. і схопив дядька під руку, щоб не дати йому зупинитись, – ніби ти надаси цим подіям ще меншої уваги, ніж я, а вони он як прикро тебе вразили.

      – Йозефе, – заволав