Потворні хроніки, або Лихо з інших світів. Олександр Пустовіт

з нього сміятись.

      – 

      Я справді був у майбутньому, хоча, даремно я вам це сказав.

      – 

      А яка там найпопулярніша книга, «Вбивця без ліцензії»? – Запитав Степан.

      – 

      Ні, «Онуки Гаррі Потера та Кавказька Полонянка», – відповів Павло з серйозним тоном.

      – 

      Так, справді, я хочу цю книгу, дуже хочу. – Сказав вже серйозно Іван.

      – 

      О ні, а я вже думав писати книгу «Вбивця без ліцензії», шкода. – Тихо мовив Степан.

      Так вони і доїхали до кінця дороги, почалися ліси, машину довелося залишити. Хлопці побачили якусь стежку, але Павло зі своєю могутньою логікою здогадався що це і є та «десята дорога», якою тварини обходять це місце. Хлопцям довелось іти крізь дерева. Нарешті вони дійшли «території повалених дерев». Спершу бригада цих дослідників відчула певний дискомфорт, всім чомусь страшно, в кожного було таке враження, що за ними щось стежить. Тоді Павло запропонував заспівати якусь пісню, щоб не було так страшно. Всі погодились, але кожен співав свою улюблену пісню і це було не дуже приємно, особливо тому, хто за ними стежить.