Потворні хроніки, або Лихо з інших світів. Олександр Пустовіт

що ми читаємо його думки.

      – 

      Десять плюс десять – двадцять, одинадцять плюс двадцять п’ять…. Ну щось теж буде , два плюс два – чотири, думаю виходить чимось свої думки зайняти… А…а, що це таке.

      Павло здригнувся і сказав останню фразу вголос. Перед ним виникли дві постаті – один більший на зріст (десь 1.90 метр) а другий трохи нижчий. У вищого тряслись руки, виглядав він трохи знервовано.

      – 

      Що це з вами, на вас лиця нема і ви якісь зелені…а це ваш природній колір, – промовив Павло

      – 

      Ми прийшли з миром, – промовив думками через телепатичний канал більший.

      – 

      Да, знаю вас, всім кажете, що з миром, а самі нишком мікрочіп в одне місце засуваєте!!!

      – 

      Я ж сказав, ми з миром прийшли, не доходить, тебе що вбити, щоб дойшло!!! А чіп то була не моя ідея.– заспокоївшись сказав вищий.

      – 

      Ну добре, то ви справді мені щось всунули.

      – 

      Гаразд зараз заберем, – промовив менший і натиснув кнопку на своєму браслеті.

      Павло відчув, як по його руці щось ворухнулось і розчинилось.

      – 

      А коли це від мене вийде?

      – 

      Коли ти підеш в туалет, – відповів нижчий

      – 

      Вірите чи ні, але тепер я згадав, що саме час, покажіть де він.

      – 

      Ось, в цій кабінці.

      Далі не цікаво…. (так 10 хвилин).

      Тепер можна і продовжити історію після того як наш герой вийшов на поталу своїм потенційним ворогам.

      – 

      Ну що ж, кажіть тепер, що ви з мене хочете.

      – 

      Ну мене звуть М’якснерципінячкіскінцяп, але мені дуже подобається одне слово, я не знаю, що воно означає на вашій мові «Шкрябодир», тому можеш мене так називати, – говорив нижчий,– а цього – мого колегу зовуть Кунчичипеярміляско, але за його стійку нервову систему і терплячість його називають Сфінкс, це він сьогодні трохи не в собі.

      – 

      А…а, так би й сразу, а чому ви вивісили знак «Курити не можна», у вас теж начальство до цього суворе.

      – 

      А, це. Це просто стара модель корабля.

      Просто сотні років назад ним викрадали людей, а тепер уяви картину: прокидається чоловік невідомо де, нервує, коли нервує то тяне покурити, бере і куре та ще й бички розкидає нам. То йому байдуже, а нам ще дихати цією гидотою, до того ж антисанітарія стає, ми ж в цій кімнаті людей оперуєм…

      – 

      О, як цікаво, а як ви себе називаєте?

      – 

      Ми альбури, – відповів Сфінкс

      – 

      Значить ваша планета Альбурія – прикольна назва.

      – 

      Ти що баран, не треба насміхатись з нас, – промовив Сфінкс

      – 

      Не зрозумів?

      – 

      Ну це те саме що ти – людина, а планету тоді ми будем називати Людинія, просто нашу планету звуть Екала і якщо кажуть екалець то мають на увазі не лише нашу расу альбур, а й інших