Мати все. Люко Дашвар

Стасові два роки виповнилося, мама все життя в педагогічному колі – підлогу в школі миє. Добре, хоч Стас – найменший. Старші брати і сестри з батьківської чотирикімнатної квартири на Троєщині вимелися, грошима скинулися, щоби він міг за інститут платити, власну справу розпочати. Нормально розпочав. Хлорка – не «Шанель № 5»: про неї, може, не всі мріють, та кожному потрібна. Тхне? Нормально тхне! На півкитайця-«черрі» вже навідкладав! Далі знає як: дочекається маминої смерті, поміняє троєщинську «хрущобу» на житло ближче до центру. І – чао, Троєщина! Проте у ньому вже тепер не розпізнати традиційно осміяного «хлопця з Троєщини»: нейтрально-грамотна мова, одяг із лейблами, до перукаря раз на тиждень, і не заради того, щоб перебивати запах хлорки парфумами – ні! Індивідуальність. Бути поміченим у натовпі. Борідка. Зараза, так погано те волосся з підборіддя пробивалося – савана, а не джунглі, але звичайна троєщинська перукарка так майстерно ту борідку змоделювала, що Стас залишив їй десять баксів «на чай» і пообіцяв бути її клієнтом до скону. Нормально… Step-by-step! Та, коли познайомився з Лідою, а надто – погостював у розкішній квартирі на Подолі, занервував. Дідько, йому ту хлорку років двадцять продавати, щоб хоча б теоретично наблизитися до рівня статків Вербицьких! А Ліда йому: «Вербицькі всім пожертвують заради щастя своїх дітей». Теж мені відкриття! Стасові батьки зробили б так само, аби було чим жертвувати. А чим? Стасова мама навіть двісті грамів крові для сина здати не зможе, бо як у школі виявили гепатит, так і вона від тих школярів заразилася.

      – Нормальна позиція, – повторив. – Мабуть, усі батьки, що мають одну дитину, вирізняються жертовністю. Аби потім не дорікали.

      Ліда почервоніла. Дрібно закліпала, наче в око влетіла мала комаха.

      – Я не єдина дитина, – сказала. – У мене є брат.

      Стас не повірив. Жартує? За три місяці хронічних зустрічей, за цей місяць до весілля – і ні слова. І… де він є? Чому Стас досі не зустрівся з ним? Ліда про всіх розповідала– захлиналася – дідів-прадідів згадала, а про брата… Не лікар? Сантехнік? Мандрівник-вільне серце? Порожнє, неродюче гілля на славетній генеалогічній деревині?

      – Судячи з віку Іветти Андріївни, брат старший за тебе і живе десь далеко, – висунув найвірогіднішу з версій.

      Ліда напружилася, винувато всміхнулася.

      – Мама тобі все розкаже… Потім…

      …Мама? Геніально!..Потім? Ну просто збиває з ніг! Стас відчув: думки розпливаються і вже не тримаються купи. Знітився. От, от! Те ж саме сталося під час несподіваної розмови з Іветтою за десять хвилин до фаршированої щуки. Майбутня теща говорила холодно і переконливо, Стасові думки поховалися по узбіччях, ніби вивчали нові правила, за якими далі жити. І це… назавжди?

      Дезінфікатор смикнув головою – скинув марево. Напружився – та ні, йому тещині забави по цимбалах, погралися й досить!

      – Ти розкажи, Лідо, – сказав надто жорстко, як для нареченого. – І зараз же…

      Вона ще більш винувато усміхнулася, обхопила Стасову руку. Притулилася до неї гаряче, всім тілом – лице в плече, груди