Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

Сергію! – посміхаючись, привітався він. – Доню, – сказав він принцесі зовсім по-домашньому, – ти забула свою сумочку. Сергію, ти вже отут доглянь за нею. Чипсете, Дронику, ну й ви очей з принцеси не спускайте, я сподіваюся на вас. Щасливо вам усім відпочити. Сергію, ти не повинен соромитися, витрати на твій відпочинок внесено до королівського кошторису, ти зрозумів? Принцесо!

      Інформа слухняно підійшла до батька, і Великий Процесор поцілував її в чоло.

      – Доню, будь обережною та розсудливою, це все ж таки не Заекрання. Слухайся в усьому Чипсета та Сергія. Щасливо вам усім відпочити, вікно закриваю. До зустрічі!

      Великий Процесор зник, екран монітора знову став нормальним, наче нічого незвичайного щойно в кімнаті і не відбувалося.

      – Інформо! Може, чаю або кави? Хлопці, ви як? – запропонував Сергійко.

      Принцеса подивилася на Чипсета, а той вирішив одразу взяти ситуацію під свій контроль:

      – Сергію, я вважаю за найкраще одразу поселитися в готелі. Як дістатися в це саме «Діряве небо»? До речі, що за дивна назва?

      – Не знаю, – знизав плечима Сергійко, – певно, за для реклами. Ось ти звернув увагу? Й інші теж… От і спрацювала назва!

      За півгодини у прохолодному холі готелю «Діряве небо» задзвеніли мелодійні дзвіночки, зачеплені вхідними дверима. У хол увійшли четверо зовсім молодих людей: гарна, струнка дівчина і троє хлопців.

      – Куди? – ліниво загородив дорогу лисий плечистий охоронець-вибивайло.

      – Ми хочемо тут поселитися, – суворо сказав той, що був з «метеликом».

      Вибивайло зробив крок убік, і вся компанія рушила до стійки адміністраторки. На склі, що відокремлювало неприступну адміністраторку від залу й відвідувачів, які на кілька хвилин опинялися в повній її владі, чорною фарбою було написано: «Reception».

      – Ваші паспорти? – суворо сказала адміністраторка.

      – Які па… – хотіла перепитати принцеса, але Сергійко, смикнувши за руку, не дав їй досказати.

      – У багажі паспорти… Ага…

      У цей час у хол заглянув таксист:

      – Агов, багаж забирати будете? Скільки чекати можна? У мене ж час – то гроші.

      Одразу десь збоку вистрибнув один, невисокий на зріст, у фірмовій бордовій курточці і кашкеті з жовтим написом на темному тлі «DIRYAVE NEBO».

      – Один момент… Прошу не хвилюватися… – зачастив невисокий. – Зараз доставимо якнайкраще…

      Невисокий спритно, немовби шкідливий кіт, що втікав від віника господарки, шаснув у щілину, яка утворилася між таксистом та дверима, і зник на вулиці. Сергійко підійшов до Чипсета і прошепотів йому на вухо:

      – А паспорти у вас є?

      – Я не знаю, що це таке, але зараз будуть, – спокійно відповів Чипсет.

      – Тобто як це? – здивовано звів брови Сергійко.

      – Дроник займається.

      Сергійко озирнувся. Дроника справді ніде не було видно.

      – А де… – хотів він запитати, але Чипсет твердо взяв його за руку, і Сергійко замовк. Дзвякнули дзвіночки – невисокий тяг перші дві валізи.