Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

Дроник попрохав:

      – Сергійку, можна мені до комп’ютера?

      Хлопець, не кажучи ані слова, поступився своїм місцем. Дроник сів за клавіатуру, швидко набрав і відправив електронного листа.

      – Тепер чекаємо.

      Обидва не відривали погляду від монітора. Через кілька хвилин екран покрився срібними брижами і з нього вилізла… голова! Сергійко придивився.

      – Отакої…

      У голови кліпнули очі.

      – Чипсете! – нарешті отямився Сергійко. – Чипсете, друзяко! Як же я радий тебе бачити!

      Чипсет був першим помічником та дворецьким Великого Процесора.

      Голова посміхнулася та спитала:

      – Дронику, як тут? – а потім привіталася: – Радий вас бачити, Ваша Величносте!

      – Усе в порядку, можна переходити, – промовив Дроник.

      – І цей туди ж… Не називай мене «Ваша Величність»! Тут я просто Сергійко!

      Очі глумливо подивилися на хлопця.

      – Не кажіть дурниць! Як це принцеса Інформа, дочка й спадкоємиця Великого Процесора, Хазяїна та Володаря Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень, може прийти в гості до простолюдина? Ти що, не розумієш? Це неприпустиме порушення протоколу! Вчи тебе, вчи…

      Зненацька голова сіпнулася та зникла, а замість неї в моніторі з’явилася голівка дівчини з волоссям світло-золотавого кольору, що вилося великими локонами.

      – Інформо! – радісно вигукнув Сергійко.

      – Сергійку! Не слухай ти цього дурня…

      Інформа напружилася і поруч з головою просунула руку.

      – Та допоможи чи що… Теж мені, кавалер… Бачиш, дамі незручно!

      Враз почервонілий від зніяковілості, хлопець обережно взяв принцесу за долоню та потягнув на себе.

      «Яка ж вона віртуальна, якщо долонька в неї така тепла та м’яка?» – подумав Сергійко, допомагаючи принцесі переходити у фізичний світ. Інформа важко протискувалася крізь екран монітора.

      – Не міг екран ширше завести, – жартівливо дорікнула вона Сергійкові.

      Нарешті принцеса повністю опинилася в кімнаті. Вона обтрусилася, окинула швидким поглядом кімнату в пошуках дзеркала і, нічого не знайшовши, поправила зачіску навпомацки. Доки принцеса займалася своїм зовнішнім виглядом, з екрана вилетів Чипсет. Зробивши короткий перекид, він усе ж таки не зміг ухилитися від зустрічі з одежною шафою. Бумс! – пролунав глухий удар.

      – Уф! – коротко скрикнув Чипсет. – Понаставили тут…

      – Атож, Сергійку, покої в тебе не зовсім… тобто, не дуже королівські, – докинула принцеса.

      – Та вже які є, – майже образився хлопець.

      – Та все гаразд, не бери в голову. Ну, здрастуй, Ваша Величносте! Я вважала, що у фізичному світі королі живуть краще!

      – О, принцесо… – посміхаючись, Сергійко вклонився й жартівливо потряс перед собою рукою, наче якийсь придворний. – Тільки знаєш, Інформо, тут краще без титулів. Хоч це і порушення протоколу, зате цікавих буде менше, а то життя не дадуть, згода?

      – Нехай…