Антивірус. Олександр Есаулов

який я посол? – знову заперечив Сергійко. – Я просто Сергійко, і все тут.

      – Ось тобі й маєш… Чипсет же оголосив? Та й протокол вимагає. Як же я звичайну людину приймати буду? – Великий Процесор трошки глумливо подивився на дружину.

      – Ну, хіба що за протоколом…

      – То що, Сергійку, не виходить Глюкландію побудувати?

      – Так, – пожвавився той, відчувши в знайомій темі твердий ґрунт під ногами, – щоразу бракує то часу, то людей, то металу, ну і взагалі…

      – Сумно, сумно… Гра ж не надто складна, га? Тільки підхід треба правильний знайти!

      – Як не складна? – почав гарячкувати Сергійко, який уже цілком освоївся у новій обстановці. – Як це не складна, якщо я жодного разу не виграв? Я в ходилки грав, і в стрілялки теж, у перегони… І завжди вигравав, нехай не з першого разу, але вигравав!

      – У стрілялки та в перегони вигравати – багато розуму не треба! – почувся голос ззаду.

      Ніхто не помітив, як до кімнати знову повернулася Інформа. «Ото вже бешкетниця», – подумав Сергійко.

      – А ти, тату, його до Глюкландїї відправ. Нехай він справді там королем побуде, тоді й дізнається, як глюкам із таким королем живеться! – зовсім несподівано запропонувала принцеса.

      – Інформо, як ти можеш… – почала вичитувати принцесу королева, але її перебив Великий Процесор:

      – А що, гарна думка, доню. Ти як, просто людина Сергійко, не проти побути королем Глюкландїї?

      – Як це? Справжнім? – не одразу зрозумів «посол фізичного світу».

      – Найсправжнісіньким, – посміхнувся Великий Процесор.

      – А у мене вийде?

      – Ну, цього я не знаю. Усе від тебе залежить. Чипсет піде з тобою, про всяк випадок, щоб ти там дров не наламав. Ну як, підеш?

      Сергійко вагався. Йому стало страшно: а раптом у нього нічого не вийде, що буде тоді з Глюкландією? А з ним що буде?

      – Ну ж бо! – підбадьорив його Великий Процесор. – Іншої такої можливості може й не трапитися!

      – Що, ніяк? – вставила єхидна принцеса, і ці слова вирішили справу. Знеславитися перед дівчиськом було Сергійкові понад силу, і він ніби стрибнув з високого берега в річку:

      – Гаразд, я спробую.

      Двері прочинилися.

      – Чаї, мій пане, чаї і закуски! – урочисто проголосив Чипсет.

      До кабінету, штовхаючи перед собою сервірувальний столик, увійшла миловидна дівчина в кокетливому фартушку й сліпучо білій накрохмаленій наколці на високій зачісці.

      «Зовсім, як у буфеті на вокзалі», – подумав Сергійко.

      Дівчина посміхнулася і підкотила столик до гостя.

      – Прошу, – запросив його до чаювання Великий Процесор. – Маплато, Інформо… Прошу до чаю. Чипсете, – звернувся він до дворецького, – на тебе покладається відповідальна місія: супроводжуватимеш нашого гостя до Глюкландії, куди він призначається королем. Особливо в його дії не втручатися, але вуха тримати нашорошеними!

      – Ну що ж, пане посол, хай щастить! –