Письменники про футбол. Літературна збірна України. Юрій Андрухович

так і ФРН. Звісно, чемпіонами стали другі, бо просто не могли ними не стати, маючи у складі Беккенбауера, Мюллера, домашні поля і часом суддів.

      І все ж голландці. Вони були найкращими, бо перевернули уявлення про Гру і робили з усіма (так іноді це виглядало), що хотіли. Вони були геніальні, ціле сузір’я футбольних мудреців і жонґлерів, усі атлетичні й довгоногі, з довгим волоссям і в помаранчевих футболках – Кройф (у нас його називали Круїф), Неескенс, Реп, Рессенбрінк. Самі тільки прізвища говорять про все! Напевно, вони слухали гард-або арт-рок – той самий, що я слухав у недільних програмах румунської служби радіо «Вільна Європа». Від них таки віяло вільною Європою, себто Свободою. Нині можна припускати, що голландці більше слухають реґґі, але тоді це мусив бути гард-рок, я навіть не сумніваюся. Голландці були сильнішими за всіх – як у 74 році в Німеччині, так і в Арґентині у 78-му. Але обидва рази вони програвали у фіналі господарям, що їм, як кажуть у таких випадках, і стіни допомагали. Стіни, звісно, таки допомагали. Але й судді також.

      Тотальний футбол голландців був тотальним рухом, переміщенням усіх гравців по всьому полю з тотальною готовністю кожного зіграти на будь-якому місці. Само собою, за це їх відразу ж нарекли «летючими голландцями». Голи вони забивали винятково в польоті – однаково добре ногами й головами, часто граючи на випередження – головне, щоб ніколи не дати м’ячеві приземлитися, а отже, мінімалізувати шанси суперників на його перехоплення.

      За всім цим повітряним голландським цирком уважно спостерігали Лобан і Базиль. Насправді за всім цим уважно спостерігали десятки радянських тренерів. Збірна СРСР до фінальної стадії не пробилася, тож можна було всмак наспостерігатися за успіхами інших. Але тільки Пат і Паташон, нервовий вогняний дириґент і стриманий лисуватий детектив, утілили своє спостерігання у реальну тренерську практику. Київський матч із «Зенітом», що на той момент посідав першу сходинку в першості СРСР і не зазнав жодної поразки, «Динамо» виграло 5:0 у цілком голландській манері. Експеримент виявився доречним.

      7. Москва збожеволiла

      Сенсація трапилася в міжсезоння. Центральна футбольна влада з Москви, яка, виявляється, також уважно спостерігала за процесом, оголосила цілком карколомне рішення: призначити Лобановського Валерія Васильовича та Базилевича Олега Петровича тренерами збірної СРСР; базовою для збірної командою визначити київське «Динамо».

      Таким чином, уперше в історії (буде ще вдруге) здійснилося те, про що вболівальники України жартували, починаючи з 1966 року. Тоді відбувався Чемпіонат Світу в Англії. Радянська збірна виступила на ньому вдало, але два останні матчі – півфінал проти ФРН та за третє місце проти Португалії – програла, унаслідок чого фінішувала тільки четвертою. В Україні на це відреаґували фрашкою: «Що слід було зробити для того, аби збірна СРСР перемогла на Чемпіонаті Світу? – Треба було трохи змінити її склад: Мунтян, Поркуян і ще дев’ять київлян».

      Минуло дев’ять років – і збірна СРСР справді стала