Мануал до черепахи. Тетяна Савченко

      Ольга блукає містом

      Ольга має 15 років.

      Ольга любить блукати містом.

      «Ольга любить блукати містом», – тихенько повторює вона. Її цікавлять люди, що байдуже прямують повз неї. Кудись поспішають. Що у них на думці?

      Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює.

      «Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює», – вимовляє вона подумки. Інколи Ольга думає, що з неї вийшла б непогана героїня якоїсь драматичної книги. Блукаючи вулицями, вона полюбляє зачитувати собі фрагменти цього уявного тексту.

      «Вони ніколи не всміхаються», – мурмоче вона.

      Вони ніколи не всміхаються. Ольга гостро відчуває цю різницю: вони… я… Маленька беззахисна яскрава плямка у круговерті сірого натовпу.

      За якусь мить Ольга усвідомлює, що вона й сама не всміхається. І похапцем вдягає на обличчя усмішку. Крадькома підглядає у бічне дзеркало автомобіля – стоп, спершу зиркнути, чи порожній салон, Ольга вже має досвід – на результати своєї праці. Усмішка, по правді кажучи, якась дебільна, та й то: якою буде усмішка без однісінького приводу? Ольга рушає далі, намагається швиденько пригадати щось приємне, радісне, і час від часу піддивляється, чи потребує її вираз обличчя додаткової корекції.

      Це трохи відволікає її від думок про Сірий Натовп, але вона неодмінно до них повернеться.

      Ольга – вимоглива дівчина, але насамперед вимоглива до себе, а вже потім – до інших.

      Листи від мами 

      Китай

      Інна має 16 років, Юра – 14 років, Михалька – 13 років, Ольга – 11 років, Зоя – 7 років, Юра-молодший – 5 років, Варварка – 2 роки.

      – Михалько, зварила рис?

      – Ні.

      – Досі? Михалько, шестеро людей ждуть їсти!

      – Він не хоче.

      – Хто?

      – Рис.

      Аргентина

      Ключове слово тут – невміння.

      Що найбільше пригнічує Михальку в житті – так це невміння.

      Інна має 18 років, Юра – 17 років, Михалька – 15 років, Ольга – 13 років, Зоя – 9 років, Юра-молодший – 7 років, Варварка – 4 роки.

      Одного дня Михалька зрозуміла, що Варварку треба комусь виховувати, а це слід розуміти – їй. Михалька знала тільки один спосіб виховання – батькові повчальні історії. Вона вже вкотре пробує скласти таку для Варварки. Історія має починатися так: «Жив собі один хлопчик». Але тут Михалька зупиняється: а як? Адже вона ніколи в житті не була хлопчиком і ніколи не мала анінайменшого шансу думати як хлопчик! Вона ж зовсім не знає, як мислять хлопчики!

      Але то нічого, думає Михалька, нехай буде дівчинка. Для Варварки про дівчинку навіть краще. І тут знов перепоною стає усвідомлення: Михалька ж ніколи не була самою-по-собі-дівчинкою! Тільки дівчинкою-з-братами-й-сестрами. Але яку казку напишеш про таку дівчинку? Ніякої цікавої казки про це не напишеш.

      Картотека Михальчиного