Мануал до черепахи. Тетяна Савченко

псують їй життя.

      – Жовті світлофори – паскуди, – тихенько мурмоче Ольга, – підковдри з бічною діркою – зло.

      Здається, у місті сьогодні якийсь концерт, а може, і фестиваль. На черговій зупинці до тролейбуса натовплюється одразу десятки зо два молоді. Хлопці й дівчата вбрані яскраво, деякі мають на руках плетені або шкіряні-шипасті напульсники, деякі вбрані в хакі, деякі мають на спинах невеликі рюкзаки, прикрашені безліччю значків і гігантськими шпильками. У половини на голові робиться щось таке, що збурює в Ольги шалений захват. Нові пасажири поводяться галасливо, а проїхавши десь пів-зупинки, починають хором співати.

      Ольга слухає і хвилюється. Їй дуже хочеться до цього яскравого й сміливого гурту. Думка про те, що вона – окремо, не з ними, млоїть і скубе.

      «Субкультура, – гарячково катуляє Ольга в голові єдину думку, – субкультура».

      Вона про це читала!

      Найупевненіше співають двоє довготелесих хлопців, що втулилися біля передніх сидінь. Вони знають всі слова. Решта збиваються і час від часу замовкають, але Ользі все одно страшенно подобається. Вона міркує про те, що могла б передати вперед монету – ніби як для кондуктора, – а насправді для «солістів». І, передаючи, так і сказала б: «Для „солістів“, будь ласка». Тут Ольга починає міркувати над тим, що солістів не може бути двоє і годилося б назвати їх якось інакше. Але не придумує, і тому монетку не передає.

      Пісні цієї Ольга не знає, хоча їй страх як хочеться заспівати разом із ними. Вона ворушить губами, силкуючись запам’ятати принаймні приспів, а за другим разом уже навіть тихенько підспівує: «І з начосом корасони».

      Сусідка Ольги виразно зиркає на неї. «І ти, Брут», – саме так, напевно, думає сусідка, вважає Ольга. Попри те вдає, що не помічає. Вона не збирається вислуховувати зауваження від усяких сторонніх… тобто лівих тіток. Вона молода і нахабна! І за третім разом Ольга вже голосно і впевнено співає завчений шматочок: «І з начосом корасони».

      Сусідка нахиляється до вуха Ольги. Сама в капелюшку, на колінах торбинка мережана, така вся із себе поважна пані. Ольга відсувається, але місця для маневру замало, тож сусідка таки шепоче їй на вухо:

      – Калісони. Калісони, а не корасони.

      Ольга схоплюється з місця і, нащось пробурмотівши «дякую», проштовхується чимшвидше до виходу.

      Юра-молодший про Варварку

      Юра-молодший має 6 років, Варварка – два з половиною роки.

      – Немовлята мають ступні ніжок випнуті, гіркою. А в дорослих ступні ввігнуті, ямкою. Немовлята ще не знають, що земля кругла і ніжка ямкою за неї краще чіпляється. І не бояться від тої землі відірватися і випасти десь далеко за край, бо й далекого для них іще не існує.

      Юра-молодший вигадав новий спосіб вияву любові й застосовує його щораз, як Варварка падає, не втримавшись ніжками за землю. Тоді Юра-молодший вмиває Варварку зеленим чаєм і дає їй велике зелене дзеркало.

      А ще, хоч то зовсім не до теми, Юра хоче стати пожежником.

      Юра-молодший хоче стати пожежником. Хоче мати азбестовий