Маленький принц. Ілюстроване видання. Антуан де Сент-Экзюпери

ти дуже здивувався, а потім засміявся над собою і сказав:

      – Мені все здається, що я у себе вдома!

      І справді. Всі знають, що коли в Америці полудень, у Франції сонце вже заходить. І якби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б помилуватися заходом сонця. На жаль, Франція дуже, дуже далеко. А на твоїй планеті тобі досить було пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивився на небо, коли тільки бажав…

      – Одного разу я за один день бачив захід сонця сорок три рази!

      І трохи згодом ти додав:

      – Знаєш… Коли стане дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце…

      – Отже, у той день, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?

      Але Маленький принц нічого не відповів.

      VII

      На п'ятий день, знову-таки завдяки баранцеві, я дізнався секрет Маленького принца. Він запитав несподівано, без передмов, наче дійшов цього висновку після довгих мовчазних роздумів:

      – Якщо баранець ість кущі, то він, мабуть, і квіти їсть?

      – Він є все, що попадеться.

      – Навіть такі квіти, у яких шипи?

      – Так, і ті, у яких шипи.

      – Тоді навіщо шипи?

      Цього я не знав. Я був дуже зайнятий: в моторі заїло одну гайку, і я намагався її відкрутити. Мені було не по собі, ситуація ставала загрозливою, води майже не залишилося, і я вже побоювався, що моя вимушена посадка погано скінчиться.

      – Навіщо потрібні шипи?

      Поставивши будь-яке запитання, Маленький принц ніколи не заспокоювався, поки не отримував відповідь. Непіддатлива гайка виводила мене з терпіння, і я відповів навмання:

      – Колючки ні для чого не потрібні, квіти випускають їх просто від злості.

      – Он як!

      Запала тиша. Потім він сказав майже сердито:

      – Не вірю я тобі! Квіти слабкі. І простодушні. І вони намагаються додати собі хоробрості. Вони думають, якщо у них колючки, їх всі бояться…

      Я не відповів. В ту хвилину я казав собі: якщо ця гайка і зараз не піддасться, я так стукну по ній молотком, що вона розлетиться на друзки.

      Маленький принц знову перебив мої думки:

      – А ти гадаєш, що квіти…

      – Так ні ж бо! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі перше, що спало на думку. Ти бачиш, я зайнятий серйозною справою.

      Він подивився на мене здивовано:

      – Серйозною справою?!

      Він все дивився на мене: забруднений мастилом, з молотком в руках, я нахилився над незрозумілим предметом, який здавався йому таким потворним.

      – Ти говориш, як дорослі! – Сказав він.

      Мені стало соромно. А він нещадно додав:

      – Все ти плутаєш… Нічого не розумієш!

      Так, він не на жарт розсердився. Він хитнув головою, і вітер розтріпав його золоте волосся.

      – Я знаю одну планету, там живе такий собі чолов’яга з багряним обличчям. Він за все своє життя жодного разу не понюхав квітки. Жодного разу не подивився на зірку. Він ніколи нікого не любив. І ніколи нічого не робив. Він зайнятий тільки одним: складає цифри. І з ранку до ночі твердить