Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька

я зачекаю на кухні… І зовсім недовго. Хіба з півгодини.

      Адам знов усміхнувся.

      – Не розумію, що від того зміниться. Все одно ти вже тут. До речі, на кухні дуже тепло.

      – Я вже помітила, – намагаючись не зрадити свій страх, Анна розстебнула ґудзики на кацабайці. Чому Адам дивиться на неї так, ніби бачить уперше або ж сподівається роздивитися щось таке, чого вона сама у собі поки що не знає. Напевно, для нього її візит теж несподіванка.

      – Не думав, що ти наважишся зайти до мене. Може, таки підемо до кімнати?

      Анна заперечно хитнула головою.

      – Я не хотіла сюди заходити… Це сталось випадково… Я зараз піду…

      Вона помітно нервувала, і Адам не міг не зауважити того.

      – Боїшся мене? Аж так сильно?

      – А ви вважаєте, що я поводжусь правильно? Мені тут місце?

      Нічого не відповівши, Адам усміхнувся і торкнувся її щоки тильним боком долоні.

      – А може, досить обманювати саму себе? Я вже давно бачу, що тобі не подобається таке життя. Не хочеш щось змінити?

      Заперечно хитнувши головою, Анна відвела погляд.

      – Неправда… подобається… А якщо змінити, то не так.

      Продовжувала ще щось розгублено говорити, але Адам уже не слухав її. Коли мав Анну так близько біля себе і відчував, як схвильовано вона дихає, понад усе хотів, щоб дівчина йому не опиралася.

      – Знаєш, залишайся в мене вже сьогодні. Не бійся, правди ніхто не знатиме. Я відразу заберу тебе до Львова.

      Анна підвела на нього здивований погляд.

      – Навіщо ви пропонуєте мені таке? Не робіть мені такої кривди.

      Адам знов торкнувся її обличчя.

      – Чому кривди? Нема в тому жодної для тебе кривди. Шлюб запропонувати тобі я не можу, але псувати життя теж не збираюся.

      Мимоволі заплющивши очі, Анна прислухалася до себе. Якщо вона любить Адама, то чому ж тоді серце товчеться в грудях, немов метелик в полапці? Що передчуває? Чого боїться? Дурне, дурне, яке ж дурне це кляте серце!

      Раптом вона відчула, як губи Адама злегенька торкнулися її скроні. Обережний доторк. Теплий подих. Було чи не було? Намагаючись не сполохати ці відчуття, вона завмерла. Як можна боятися чоловіка, якого так сильно любиш і чиї доторки такі приємні для тебе?

      Несподівано Адам взяв її на руки і посадив на стіл перед собою.

      – Може, досить дурити саму себе? Навіщо тобі повертатись додому?

      Злякано глянувши на Адама, Анна міцно вчепилася рукою в стільницю. Чому він це сказав? Вона не дурить себе. Вона…

      Раптом Адам нахилився, його долоня лягла на її потилицю, гарячі губи торкнулися губ, майже ґвалтовно розтулили їх, і Анна завмерла, вражена тим, як швидко все це сталося. Адам поцілував її, а вона навіть повітря як слід вдихнути не встигла, лише відчула, як його губи впиваються в її, і не змогла ані отямитися, ні відсторонитися. Сама не зрозуміла, чи сподобалося це їй. Просто сили на опір катастрофічно забракло, а в голові сплуталися всі думки.

      Розуміючи, що не мала б дозволяти навіть поцілунку, Анна розгублено притихла. Адам усе відвертіше пестив