Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька

що Адам якось надто уважно розглядає її губи. Невже він зараз нахилиться і поцілує її?

      Але Адам цього не зробив, лише несподівано для самого себе не втримався і злегенька, ніби пестячи, торкнувся її губ, неквапно окреслив контури пальцем і опустив руку. Навряд чи ця дівчинка зрозуміє, чого йому хочеться насправді… І слава Богу… Не треба їй поки що такого розуміти. Нехай хтось інший бавиться з нею у такі ігри. Його тут за рік-два не буде.

      Анна злякано розплющила очі, але від Адама не відсторонилася, лише, забувши про забруднені в борошні руки, вперлася долонями йому в груди. Такого з нею не мало статися. Навіщо він це зробив?

      Губи її знов ворухнулися в німому запитанні, але вона промовчала. Доторк руки Адама виявився несподівано їй приємним. Цікаво, а якби він її поцілував?

      Злякано глянувши на нього, вона перевела подих. Яке там поцілував? Порядна дівчина нікому такого не дозволить.

      – Нащо пан таке робить? Я не повинна… Як ви…

      Зауваживши, як перелякано дівчина дивиться на нього, Адам відступив від неї якнайдалі.

      – Я тебе налякав? Вибач… Ти дуже гарна.

      Він знов глянув на неї. Цікаво, відколи його приваблюють невинні дівчатка? Ніколи за собою такого не помічав. Це ж саме той випадок, коли будь-яка фривольна дія неприйнятна. Надто молода ця панна. А шкода, бо, коли вона виросте, його вже не буде у Жовкві.

      Кинувши на Адама ще один розгублений погляд, Анна зніяковіла. Здається, мимоволі забруднила його сюртук борошном.

      – Перепрошую. Я не хотіла… Направду, – вона підійшла до миски з водою і заходилася мити руки. – Я забула про брудні руки… Я все повитираю.

      Провівши Анну здивованим поглядом, Адам мимоволі ще раз озирнув її з голови до п’ят. Гарненька і зграбна, ніби намальована. Аж дивно, що ніколи її тут не бачив.

      Не цілком розуміючи, що робить, Анна знов підійшла до Адама і мокрою рукою спробувала стерти плями з його сюртука, проте лише сильніше розмазала їх по темній тканині й від того ще дужче зніяковіла.

      – Я направду не навмисно… Я…

      Він перейняв її руку. Затримав у своїй. Її рука ледь тремтіла, а сама дівчина виглядала як не при пам’яті. Здається, він налякав її до півсмерті. Навіщо він взагалі чіпав її? Відразу ж зрозуміло, що вона ще дитина.

      Мимоволі відчувши докір сумління, Адам спохмурнів. Не мав би її торкатися. Вона не якась там дівка з його фільварку, яка давно все бачила, все знає і з якою можна не церемонитися. Тут інакша ситуація. На таку дівчинку можна хіба дивитися, а він як останній дурень вчепився до дитини.

      – Не бійся, я не зроблю тобі кривди.

      Анна обережно забрала долоню з його руки.

      – Я знаю, але… Але…

      Якось зовсім недоречно їй раптом пригадалося, які понищені у неї від роботи руки, і вона заховала їх у складках сукні.

      – Я не злякалась. Просто я не звикла до такого.

      – Я вже це зрозумів. Як ти називаєшся? – раптом запитав Адам. – Я тебе ніколи тут не бачив.

      Вона скоса глянула на нього.

      – Анна.