Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко

нє. А так – то через чотири години будемо.

      – Але ж у нас немає папірос, – здивувалася пані з валізою.

      – У вас немає, – відповів їй пан у шапці-вушанці. – А зара понасідають в Городку, бдете виділи.

      І справді на центральній площі Городка автобус уже чекала група енергійних тілистих жіночок містечкового вигляду. Вони збилися в зграю біля дверей і войовничо відштовхували одна одну, щоб зайти швидше, але в результаті кілька перших хвилин не могла зайти жодна. Довелося втрутитися водієві, який пообіцяв зачинити двері й поїхати без них, якщо вони не вишикуються в чергу. Це трохи допомогло, і жіночки старанно втискалися у двері по двоє, хоча й поодинці були занадто масивними для вузеньких дверей «ікаруса». Урешті всі зайшли, ще якийсь час тривала сварка за те, хто заплатив за проїзд і скільки – чомусь кожна з них вираховувала з суми, яку проїзд коштував офіційно, якусь частину й намагалася довести водієві, що має право на таку знижку. Причини, які мотивували це право, були різними: частотність проїзду, віддаленість житла від місця зупинки автобуса, особиста платоспроможність. Водій дратувався, повторював, що його це все не обходить і що вони повинні заплатити повну вартість квитка. Але жіночки ігнорували його й, поступово міняючи тему сварки, відразу ж почали роздягатися та шурхотіти скотчем.

      Водій ще трохи побурчав, а потім плюнув, зачинив двері автобуса й рушив – видно, такий розвиток подій був звичним.

      Тепер жіночки ділили між собою простір, куди можна буде заховати цигарки. І тут вступали в дію аргументи про те, хто й скільки перевіз минулого разу, де ховали та яке місце «щасливіше». Водій через рівні проміжки часу вигукував спереду, що забороняє ховати цигарки в автобусі, але ніхто не звертав на нього уваги. Відчувалося, що попри внутрішні суперечності жіночки становлять міцну та монолітну команду, здатну протистояти й серйознішому спротиву, ніж символічні та не надто переконливі спроби водія закликати їх до порядку.

      – Візьмете блок? – діловито запитила в Христини одна з жіночок, яку решта називала Зоською.

      – Ні, що ви, – злякалася Христина.

      – А ви хто – вчителька чи полька? – примруженим оком оцінила її шанси сусідка.

      – Не візьму, – твердо відповіла Христина.

      – Даремно, вас точно на особистий не поведуть. Нóвенька.

      – А що, тепер всіх на особистий ведуть? – поцікавилася жіночка з крісла ззаду за Христиною, Марися, як з’ясувалося згодом.

      – Та ні, теперка вже не всіх, – відповіла Зоська. – Після того, як ми місяць тому тут влаштували їм скандал. Ну, тобто, не знаю, чи тому, – засумнівалася вона. – Але ми тоді таке зробили. Ну бо шо то за робота – прийшла якась і давай всіх на особистий. Догола роздягає. Дійшла черга до мене, а я їй кажу: «Цо, пані, ідзєми на особісти, відзе, же пані любі кобєти». Ну, всі заржали з неї, і більше вона не приставала. А то задрали вже.

      – Ну, шо зробиш. Така в них робота, – фаталістично зітхнула жіночка з переднього сидіння, поправляючи пачки цигарок