Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко

– це смачно. А хочеш, я після того, як ми подивимося на твої зуби, подарую тобі чарівну зубну щітку. Якщо чистити нею зуби щоразу після того, як з’їси цукерку, зуби ніколи не зіпсуються.

      – Точно ніколи? – не вірить Христина й сама не помічає, як опиняється вже на стоматологічному кріслі.

      – Відкрий ротик ширше, – каже стоматолог і продовжує: – Ніколи-ніколи. Аж поки не настане час прийти до тебе зубній мишці й поміняти твої старі зуби на нові. А за кожен новий зубчик вона дасть тобі подарунок.

      Вона смикнула за щось у роті, трохи поболіло й перестало. Зубний біль затих. Христина відчула в роті такий самий присмак, як ніби притулилася язиком до залізної гойдалки.

      – Усе. Ти – здорова. Ось твоя щітка. – Лікарка посміхнулася Христині; у кутику її посмішки, ніби блискавка, сяйнув золотий зуб.

      – Це вам зубна фея принесла золотий зуб замість зіпсованого? – запитала вона заздрісно – зуб здався їй тоді неймовірно гарним.

      – Вона. Будеш чемна – і тобі принесе.

      За сусіднім столиком у тому київському фастфуді сиділа схожа на галичанку молода жіночка з приблизно шестирічним сином.

      – Мамо, а ми надовго приїхали до Росії? – питав син.

      – Ми не в Росії, сину, це столиця України, Київ, – відповіла мама й підсунула до малого ближче тарілку з тістечком і чай.

      – А чому тоді тут усі говорять російською? – не повірив малий.

      – Ну, не всі, тільки дехто. Може, більше людей, ніж у нас.

      – Добре, мамо, а коли ми повернемося в Україну, ти купиш мені цукерки?

      – Сину, ми в Україні, я ж тобі пояснила.

      – Ну добре вже, мамо, а коли ми повернемося в ту, справжню Україну, ти купиш мені цукерки?

      Жіночка посміхнулася малому, у кутику її посмішки блиснув золотий зуб.

* * *

      Візу відкрили лише Христині. На тиждень і з правом одного в’їзду. Соломії поставили відмову.

      Увесь ретельно продуманий попередній план тепер провалився. Соломії доведеться ще раз самотужки боротися за право отримати таки візу, а Христині – самій вирішувати всі труднощі початкового облаштування й переїзду. Христина зловила себе на думці, що потай мріє, аби сталося щось таке, що дозволить їй відмовитися від задуманого й не їхати. За останні роки вона так звикла розраховувати на Соломію в практичних питаннях, що тепер навіть планування подорожі та збирання валізи видавалося їй чимось страшенно складним.

      Отримавши візу, Христина подзвонила Галинці.

      – Шкода, що Соломії поставили відмову. Удвох завжди легше добиратися, – у своїй звичній енергійній манері відреагувала та. – Але нічо, хай не здається. Тепер можна на апеляцію подати й пробувати ще.

      Галинка скоромовкою видала найважливішу інформацію. По-перше, необхідно хоча б добу побути в Польщі, бо візи видані польським консульством і якщо їх використовувати не за метою, тобто поїхати не до Польщі, а відразу далі, то це може стати приводом для прикордонників, аби не пропустити, а то й депортувати.

      По-друге,