Рай. Центр. Люко Дашвар

де був? – не втримався Сердюк.

      Головний комсомолець від прикрощів червоними плямами пішов.

      – За горілкою відіслали, козли. – Сердюка за руку ухопив. – Маєш свідчити, як другий секретар обкому партії Федір Федорович Перепечай Соньку зґвалтував.

      – Там ще й другий був.

      – Хоч десятий! Нас цікавить Перепечай! Промовчиш – назавтра і двірником не влаштуєшся. Перепечая однаково приберуть, а тобі цього не простять. Свідчитимеш проти Перепечая – другим секретарем обкому комсомолу станеш.

      – Завтра? – з переляку бовкнув Сердюк.

      Головний комсомолець зиркнув уїдливо.

      – А ти чого сюди прийшов?

      – Перепечай викликав, – збрехав Вовка.

      …Федір Федорович Перепечай міряв кабінет важкими кроками, говорив, як гвіздки у мозок забивав.

      – Що, покидьку? Торгуватися прийшов?

      Вовка напружився і раптом сказав те, чого і сам від себе не очікував:

      – Вчора вночі я умовив нашу секретарку не звертатися до міліції. Я думаю… вона мовчатиме приблизно місяць. За місяць вона може писати хоч десять заяв… Час сплине, і в органах над її вигадками можуть хіба що посміятися.

      Перепечай примружив око, уважно глянув на Сердюка.

      – Ну і чому вона мовчатиме місяць? Хвора чи дурна?

      – Я переконав її, що у міліції вже розглядають заяву про зґвалтування.

      – І хто її написав?

      – Я… мав написати, – видихнув Сердюк, додав урочисто: – На моє глибоке переконання, будь-які дискусійні моменти і неузгодження, які виникають у роботі партійних чи комсомольських органів, не можуть бути винесеними за стіни партійного чи комсомольського органу. Це… Це зрада… інтересів партії.

      За десять днів Соня добровільно пішла з життя, не зумівши знайти собі навіть легкої смерті: напилася якоїсь невідомої гидоти, і понад тиждень тільки морфій рятував дівча від неймовірних мук. Після похорону Сонина мати прийшла під хрущовку Вовиних батьків і кричала, що їхній син згубив її доньку. «Про що мова?» – не розуміли сусіди, бо у вину Вовки Сердюка не повірили – дуже вже порядна сім’я, а самих Сердюків вдома не було – саме святкували входини в новій однокімнатній квартирі сина.

      Вже потім, коли напруга навколо інциденту в кабінеті головного комсомольця області остаточно розвіялася і навіть найзатятіші пліткарі переключилися на несподівану новину про відставку головного комуніста області і призначення в його крісло Федора Перепечая, Вовка Сердюк подивувався власній звірячій інтуїції, яка змусила його у найгостріший момент життя зробити відчайдушний крок назустріч, здавалося б, уже перекресленому навіть власним оточенням Федору Перепечаю і вирулити з карколомного віражу.

      Про Соню не згадував. Сама нагадувала. Приходила уві снах, привиджувалася білим днем, і вже через багато років, коли в історичну минувшину загув Радянський Союз, коли Вовка Сердюк для всіх став Володимиром Гнатовичем, він увірився: у кожного, хто присмоктався до влади,