Гра в паралельне читання. Міла Іванцова

простягнув дисконтну картку, склав свої покупки.

      Він розрахувався, поставив пакунок у візок і, від’їхавши на кілька метрів убік, став переглядати чек. Раптом якийсь новий рух біля каси змусив його озирнутися. Дівчина вже завалила своїми безглуздими покупками весь транспортер і намагалася їх ущільнити, відгородивши спеціальною паличкою, але при цьому вона зверталася до його Незнайомки, котра раптом виникла поруч:

      – Мам, викладай скоріше, Юрка вже під’їхав, зараз нас забере і додому підкине. Рахуйте, будь ласка, окремо, – промовила вона до касирки.

      Володимир остовпів. Дама, всміхаючись, енергійно викладала знайомий набір продуктів, уже доповнивши його пляшкою такої самої мінеральної води, серветками та двома рулонами туалетного паперу з дірочкою для держачка.

      Варіанти можливих комбінацій роїлися в голові Скарабеєва. Дисонанс виліпленого ним образу Незнайомки з яскравою та імпульсивною дівицею, власницею незбалансованого харчового набору та дзвінкого голосу, вибив його з рівноваги. У скронях знов застукотіло, він машинально витер лоба і продовжував спостерігати за сценою біля каси. Мама та донька поклали все, що вміщав доньчин візок, у три пакети, а товар із маминого візка – ще в один. Вони отримали два чеки. Це залишало сподівання, що відносно доросла донька харчується, а може, й живе окремо, а Незнайомка, котра розуміється на істинному, все ж таки, все ж таки…

      До каси підскочив високий худорлявий хлопець зі зв’язкою ключів у руці, привітався, підхопив пакети, завантажив їх у візок і покотив до виходу. Дівиця йшла попереду, а Незнайомка рушила слідом за ними. Несподівано наштовхнувшись на здивований погляд Володимира, вона всміхнулася йому, знизала плечима і пішла далі, швидко цокаючи підборами.

      Володимир, геть розгублений, узяв свої покупки й повільно рушив до прозорих розсувних дверей. Біля виходу хлопець уже завантажував пакети до багажника, дів чина рішуче командувала, а мама стояла поруч.

      – Юро, цей пакунок постав ближче, я його заберу першим. Треба занести Вікторії Петрівні – сусідка хворіє, просила зробити для неї закупи, – промовила Незнайомка, і Володимир завмер на ходу, усвідомивши жахливу погрішність у своїй «Таблиці»…

      Він вирішив пройти три зупинки до дому пішки. Весняний вітер ганяв небом рвані хмаринки, а під ногами траплялася то розмокла глиниста земля, то купки сірого затоптаного снігу. Володимир ішов і все намагався поєднати струнку незнайомку на високих підборах з її дурнуватим набором продуктів – розчарування проковтнуло надію. Сьогоднішній випадок похитнув його виважену теорію. Виходить, треба ще думати, треба думати…

      Послизнувшись, Володимир ледве втримав рівновагу і вирішив, що надто вже близько до серця взяв він сьогоднішню подію. А вдома, вже перед сном, знову прокручуючи в пам’яті дивину дня, раптом усвідомив, що Вікторією Петрівною звуть і його колишню дружину.

      2

      Жінки-жінки… Ніколи не знаєш, чого від вас чекати!