Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

[23]

      Його бояться

      Всі ваші зроду.

      Чому ж це ти наїживсь так?

      Виплід триклятий!

      Вмієш читати

      Ім'я несказанного,

      Чудом зачатого,

      За нас розп'ятого,

      В віках осіянного?

      Де ж він? За піччю он,

      І вже вироста, як слон,

      Заповнює весь покій,

      Хоче узятись туманом…

      Спускайся униз мерщій!

      Падай ниць перед паном!

      Бачиш, мої не марні [у виданні Фоліо 2003 р. – «марнії»] погрози,

      Спалять тебе святії грози!

      Не змушуй же

      Вогонь троїстий лити![24]

      Не змушуй же

      Щонайсильніших чар ужити!

      М е ф і с т о ф е л ь

      (виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)

      Що тут за шум? Чим можу вам служити?

      Ф а у с т

      Так ось хто в пуделі сидів!

      Мандрований схоласт[25]! Оце так насмішив!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Вітаю вас, великовчений муже!

      Од ваших чарів впрів я дуже.

      Ф а у с т

      Як звешся ти?

      М е ф і с т о ф е л ь

                            Як дивно запит цей

      Від того чуть, хто зневажає слово

      Й, не звикши мислить поверхово,

      Зглибляє дійсну суть речей.

      Ф а у с т

      Таких, як ти, відома суть —

      Аж світиться крізь пóкрив назви;

      Пізнаєтесь усюди враз ви,

      Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

      Ну, добре, хто ж ти є?

      М е ф і с т о ф е л ь

                                     Я – тої сили часть,

      Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

      Ф а у с т

      Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Я – заперечення усьóго!

      Бо всяка річ, що постає,

      Кінець кінцем нічим стає,

      І жодна річ буття не гідна.

      А все, що ви звете гріхом,

      Чи згубою, чи просто злом, —

      Ото моя стихія рідна.

      Ф а у с т

      Ти кажеш, що ти – часть, а сам з'явивсь цілком.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Мені чужа зарозумілість.

      Це ж тільки ви з своїм дурним світкóм

      Себе вважаєте за цілість.

      Я ж – часть од часті лиш, що перше всім була,

      Частинка тої тьми, що світло привела,

      Те світло гордеє, що хочеться йому

      З одвічних володінь прогнати матір-тьму.

      Та це йому не вдасться – шкода сил,

      Воно навік приковане до тіл:

      Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,

      Тілами лиш спиняється в ході,

      А пропадуть [у виданні Фоліо 2003 р. – «згинуть»] ті тіла – тоді

      Й воно разóм з тілами згасне.

      Ф а у с т

      А, ось до чого ти згодивсь!

      Велике знищить – неспромога,

      Так ти з маленьким заходивсь.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та

24

Не змушуй же / Вогонь троїстий лити! – Вогонь троїстий – знак «святої трійці».

25

Мандрований схоласт (лат. scholasticus vagans) – характерна для середніх віків фігура напівученого-напівшарлатана, що ходив від міста до міста, пропонуючи всім бажаючим послуги лікаря та ворожбита.