Бот. Максим Кидрук

[49]

      Тимур ущипнув себе, щоб упевнитися, що не заснув. Якби не серйозність, з якою говорив канадець, він би нізащо не повірив у те, що чує.

      – Зроблені мною і паном Кейтаро Рокою відкриття дозволили на практиці розширити фізіологічні можливості людини. Гадаю, вам відомо, що наш мозок використовується на жалюгідні 10–25 %. У найкращому випадку його можливості реалізовані на 30 %. Нам же вдалося отримати контроль над процесами в мозку і… підсилювати їх. Щоб зрозуміти краще, уявіть собі панель з регуляторами, на якій можна налаштовувати почуття, здібності, емоції. Покращувати майстерність в усьому, що забажаєте. Регулятор «Швидкість реакції» – на максимум! Перемикач «Точна оцінка ситуації» – завжди ввімкнений! «Кількість операцій на секунду» – до упору! – нейрохімік почервонів від запалу. – Додайте «рапторівську» можливість атакувати роєм, блискавично обмінюючись тактичною інформацією в режимі реального часу, і ви отримаєте приблизне уявлення про ботів. Вони не роботи, Тимуре. Боти – ті ж люди. Поки що – просто пацани. Але з вельми неординарними здібностями. Як нам це вдалося, ви дізнаєтесь…

      Ральф захопився. Говорив замріяно, відсутньо. Так актор розказує про свою найкращу роль, чи художник описує свою найліпшу картину. А час спливав. Тимур не міг не помітити напруження, що повільно проступало на лицях Ріно, Оскара та Кейтаро, тих, хто знав, що готує для них ніч, хто розумів, чому сьогоднішнє зібрання буде коротким. Ральф пробував донести суть, але з кожним словом від цієї суті віддалявся. Потрібно було щось робити.

      Першим, як не дивно, осмілів Стефан Ермґлен, шведський фізіолог:

      – Кейтаро, для чого нас тут зібрали?

      Ральф затнувся.

      На мікроскопічну долю секунди Кейтаро розгубився, не очікуючи, що питання буде адресоване до нього. Якби Тимур не дивився в ту мить на японця, він би цього не зауважив.

      – Кілька ботів… хм… втекли від нас…

      То був перший і останній раз, коли українець бачив старого Джепа сторопілим.

      – То спіймайте їх. У чому проблема?

      – У тому й проблема. Ми не можемо.

      У кімнаті запала мовчанка.

      – Уже п’ятнадцятий день не можемо, – зізнався Ральф Доернберг щиро.

      У цей момент Кацуро Такеду вирвало прямо на стіл, а в коридорах оглушливо занила сирена.

      XXVII

      – Наближаються, – коротко доповів Ріно.

      – Звідки? – на бігу хекнув Кейтаро.

      – Спрацювало три датчики на північному сході, дистанція – 160 метрів.

      Не знаючи, куди подітись, Тимур бездумно чесав сходами униз слідом за Джепом та Хедхантером.

      Японець зиркнув на годинник:

      – Чорт забирай, вони сьогодні рано.

      Ріно кивнув:

      – Знають, що загорожі більше немає.

      – Що тепер буде? – схвильовано спитав Тимур.

      Джеп не повернувся до українця. Хедхантер, випнувши нижню губу, прохрипів:

      – Судячи з усього, нам зараз конкретно надеруть дупу, фелла.

      Звідусіль