Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

системи європейських держав, у якій будь-яка зміна в геополітичній структурі й в балансі сил й кожній області, що їй належить, не може залишитися без наслідків для інших. Карл VIII вже знає про зміни, які відбуваються, і, перш ніж розпочати похід, забезпечує нейтралітет основних європейських держав за допомогою низки територіальних та фінансових поступок: за Санліським договором (1493 р.) він залишає райони Артуа і Франш-Конте Максиміліану I Габсбургу (1459–1519 рр.); за Барселонським договором (1493 р.) – поступається Іспанії на чолі з Фернандо Католиком (1452–1516) регіонами Сердань та Россільйоне вздовж французької сторони Піренеїв, тоді як Генріху VII (1457–1509) обіцяє величезні фінансові пожертви в обмін на невтручання з боку Англії. З військового погляду сили, зібрані Карлом VIII, демонструють усю міць Франції: 20 тисяч озброєних солдатів з ефективним і новаторським артилерійським озброєнням, покликаним ще наочніше продемонструвати внутрішню слабкість військового апарату італійських держав, які захищаються найманими арміями.

      Casus belli: право на Неаполітанське королівство

      Casus belli стала претензія на давні права, за якими Анжуйська династія, спадкоємцем якої є Карл VIII, може претендувати на Неаполітанське королівство. Однак амбіції французького короля більші: після завоювання Неаполітанського королівства він має намір володарювати по всій Італії, а згодом організувати хрестовий похід проти турків для відвоювання святих місць.

      Повернення до Франції

      За п’ять місяців, із вересня 1494 р. по лютий 1495 р., Карл VIII перетинає Італію, не стикаючись із жодним опором уздовж стародавньої Дороги франків – найбільшої проїзної середньовічної римської дороги, що сполучає Рим із Францією й досягає Неаполітанського королівства. Його швидке просування має наслідки для крихкої політики Італії тих часів: у Мілані Людовіко Моро успадковує герцогство від свого набутого племінника Джана Галеаццо, долаючи династичні претензії, висунуті арагонцями. У Флоренції Медічі вигнані з міста, в якому проголошується республіка; у Неаполі баронський стан, традиційно профранцузький і вороже налаштований до монархії, урочисто вітає суверена, тимчасом як Венеція захоплює окремі порти Апулії. Але незабаром тріумф Карла VIII став лякати тих, хто сприяв його походу: Папська держава, Мілан і Венеція об’єднують свої сили, утворюючи Антифранцузьку лігу, яка отримує підтримку імператора Максиміліана та Іспанії. Карл VIII був змушений знову повернутись на півострів, щоб уникнути ізоляції у Південній Італії. Армія Ліги та армія французького короля зустрілися в комуні Форново-ді-Таро, неподалік міста Парма, у липні 1495 р. Карл VIII, хоча й не зазнав поразки, але, щоб відновити сили, змушений був повернутись до Франції, де помер 7 липня 1498 р., плануючи другий похід до Італії.

      Новий політичний порядок

      Наслідки ефемерного подвигу французького суверена були суттєвими, оскільки остаточно продемонстрували політичну кризу та військову слабкість італійських держав: Карл VIII опинився між тріщинами так званої політики балансу, використовуючи у своїх інтересах