Деміан. Кнульп. Герман Гессе

батьків. Я став домашнім слухняним хлопчиком, грався більше, ніж будь-коли, зі своїми сестрами і під час молитов співав милі старі псалми з почуттям врятованої і новонаверненої душі. Все це робилося щиро, тут не було жодного фальшу.

      Але щось усе-таки було негаразд. І ось тут-то вона і криється, та точка, звідки тільки й можна правдиво пояснити мою забудькуватість стосовно Деміана. Мені слід було висповідатися йому. Сповідь була б менш детальною і зворушливою, але більш плідною для мене. Я тоді всіляко чіплявся за свій колишній райський світ, я повернувся додому і був милостиво прийнятий. Деміан же жодним чином не належав до цього світу, не вписувався в нього. Він був повірником і також – хоча й інакше, ніж Кромер, мимоволі пов’язував мене з іншим, злим, поганим світом, про який я відтепер не хотів більше нічого знати. Я не хотів і не міг тоді поступитися Авелем і прославляти Каїна, адже сам знову став Авелем.

      Так усе виглядало зовні. А внутрішньо було ось як: я вирвався з лабет Кромера і диявола, але не власними зусиллями. Я пробував мандрувати стежками світу, але вони виявилися для мене занадто слизькими. І ось коли дружня рука підтримала мене і врятувала, я, більше не роззираючись довкола, кинувся назад, до материнського лона, до окремішності доглянутої, благочестивої дитини. Я зробив себе молодшим, залежнішим, дитиннішим, ніж був насправді. Залежність від Кромера я мав замінити якоюсь новою залежністю, бо самостійно рухатися вперед ще не міг. Отож я вибрав сліпим своїм серцем залежність від батька і матері, від старого, любого, «світлого світу», про який я, однак, уже знав, що він не єдиний. Якби я так не вчинив, то мав би стати на бік Деміана і довіритися йому. Те, що я цього не зробив, здалося мені тоді виправданим – недовірою до його дивних думок; насправді це було не що інше, як страх. Адже Деміан зажадав би від мене більшого, ніж вимагали батьки, набагато більшого: підштовхуванням і закликами, глузуванням та іронією він спробував би зробити мене самостійнішим. О, сьогодні я знаю: ніщо на світі так не відлякує людину, як шлях, що веде її до неї самої!

      Десь через півроку я, однак, не встояв перед спокусою і якось на прогулянці запитав у батька: як він ставиться до того, що дехто вивищує Каїна над Авелем?

      Батько дуже здивувався і пояснив мені, що такий погляд не вирізняється новизною. Він виник уже при витоках християнства і проповідувався в сектах, представники однієї з них навіть називали себе «каїнітами». Але, звісно, це безглузде вчення є не чим іншим, як спробою диявола зіпсувати нашу віру. Адже якщо повірити в те, що Каїн правий, але неправий Авель, то з цього випливає, що Бог помилився, отже, Бог у Біблії не є істинним і єдиним, а якимось лжебожеством. Щось подібне каїніти насправді стверджували і проповідували. Однак ця єресь давно стерлася з пам’яті людства, і батька дивувало тільки те, що хтось із моїх шкільних товаришів зміг про це щось довідатися. У будь-якому разі, він серйозно попередив мене, щоб я відкинув подібні думки.

      Розділ третій

      Розбійник

      Можна