Беззаперечна правда. Майк Тайсон

Касом уже визначились, чого хочемо добитися, тож школа лише відволікала нас від цієї мети. Мені було плювати на те, чого вони мене вчили, але у мене було сильне бажання вчитися. Тому Кас заохочував мене, і я читав деякі книги з його бібліотеки. Я читав книги Оскара Уайльда, Чарльза Дарвіна, Макіавеллі, Толстого, Дюма й Адама Сміта. Я прочитав книгу про Олександра Македонського. Я любив історію. Читаючи історію, я дізнався про природу людини. Я пізнав серця людей.

      У школі в мене не було серйозних проблем, хіба що я одного разу вдарив пару учнів і був відсторонений за це від занять. Просто мені там було незатишно. Деякі студенти могли сміятися з мене, але ніхто мене не задирав. Кас сказав директору моєї середньої школи містеру Бордіку, що я особливий і що «йому потрібно потурати». Містер Бордік був хорошою людиною, і щоразу, коли виникала проблема, Кас ішов до школи, робив пальцями оцей свій італійський жест, і я повертався в школу. Щовечора я повертався о п’ятій годині додому і йшов на дві години до спортзалу. Вечорами я читав книги про бокс, дивився фільми або розмовляв із Касом. У вихідні я вставав о п’ятій, пробігав кілька миль, їв, дрімав, і опівдні повертався до спортзалу. Протягом тижня я бігав у школу і назад.

      До того всього я пробігав ще безліч додаткових миль завдяки навіженому контролеру Касу. Наприклад, я пішов на шкільні танці, які мали завершитися о десятій вечора. Касу я сказав, що буду вдома об одинадцятій. Після танців усі залишилися ще трохи потусуватися, тож я зателефонував Касу і сказав, що буду вдома трохи запізно, бо саме чекаю на таксі.

      – Ні, зараз же біжи додому. Біжи. Я не можу чекати на тебе, – гаркнув він.

      Кас не любив роздавати ключі, бо боявся, що ми їх загубимо. На мені був костюм-двійка і гарні туфлі, але Кас хотів, щоб я біг додому цієї самої миті.

      – Пацани, мені треба йти, – сказав я своїм друзям. Усі знали, котра зараз година. Раз Кас сказав, отже, треба йти. Тож я пішов на фіг звідти.

      Одного дня я гуляв із друзями, ми пили та тусувалися; і ось вони мали намір висадити мене біля мого будинку, як я побачив через вікно Каса, який спав у своєму кріслі, чекаючи, коли я прийду додому.

      – Розвертай. Вези мене до себе. Я не хочу зв’язуватися із Касом, – сказав я.

      Щоразу, коли я повертався додому запізно, він видзьобував мені нову дірку в дупі. Я намагався тихенько прокрастися сходами, але вони були старими та скрипіли, і я ловив себе на думці, що знову проколовся. Я повертався додому з кіно, отримавши попередньо дозвіл Каса піти туди, і Кас уже чекав на мене в дверях, щоб учинити допит. «Чим ти займався? З ким тусувався? А хто вони такі? Звідки вони родом? А ну, назви мені прізвища? Ти ж знаєш, що завтра у тебе тренування з боксу?»

      Кас навіть спробував мене одружити в дев’ятому класі. Я почав зустрічатися з місцевою дівчиною на ім’я Енджі. Касу вона подобалась. Ви б могли подумати, що він буде проти зустрічей, мовляв, це відволікатиме мене від тренувань. Проте Кас подумав, що це буде хороша оказія для мене, щоб утихомиритися і осісти з нею. Я став би спокійнішим,