Сіддхартха. Паломництво до країни сходу. Герман Гессе

прочани, благали, щоб він прийняв їх до свого товариства, приставали до його вчення. І Гаутама приймав їх, і всім він казав:

      – Щиро ви слухали вчення, щиро його промовляв я. Беріть же його як своє і святіться, щоб стражданням покласти край.

      Тут виступив наперед і Говінда, юнак нерішучий, сором’язливий.

      – Я теж хочу пристати до Величного та його вчення, – сказав він і попросив, щоб Будда прийняв його до своїх учнів, і Будда його прийняв.

      Відразу по цьому Будда пішов спочивати, а Говінда звернувся до Сіддхартхи з такими палкими словами:

      – О Сіддхартхо, не подобає мені робити тобі закиди. Обидва ми чули Величного, обидва слухали його вчення. Говінда послухав учення і приєднався до нього. А ти, шановний, чи не хочеш і ти ступити на шлях спасіння? Невже зволікатимеш, невже й далі чекатимеш?

      Сіддхартха, почувши такі слова Говіндині, мовби зі сну прокинувся. Довго дивився він товаришеві в обличчя. Потім тихо, без ніякого посміху промовив:

      – Говіндо, друже мій, ось ти й ступив свій крок, ось ти й обрав свій шлях. Завжди, о Говіндо, був ти мені товаришем, завжди йшов ти на крок позад мене. Часто я думав: «Невже ж Говінда не ступить колись бодай один крок сам, без мене, за велінням власного серця?» Ось і ти став нарешті справжнім чоловіком і сам обираєш свій шлях. Пройди ж його, друже мій, до кінця! Знайди спасіння!

      Говінда, ще не зовсім збагнувши, що говорить йому Сіддхартха, знов нетерпляче вигукнув:

      – Скажи ж бо, я прошу тебе, любий мій! Скажи, адже не може бути, щоб до Величного Будди не приєднався і ти, мій учений товариш?!

      Поклав Сіддхартха руку на плече Говінді й промовив:

      – О Говіндо, ти пустив повз вухо моє благословення. Повторю його ще раз: пройди ж цей свій шлях до кінця! Знайди спасіння!

      Аж тепер усвідомив Говінда, що товариш покинув його. І заплакав Говінда.

      – О Сіддхартхо!.. – вигукнув він у розпачі.

      І Сіддхартха сказав йому лагідно:

      – Не забувай, Говіндо, що тепер ти належиш до Буддиних саман! Ти зрікся і рідного дому, і батька-матері, і походження та майна, зрікся власної волі, зрікся дружби. Цього вимагає вчення, цього хоче Величний. Цього забажав ти сам. Завтра я, о Говіндо, тебе покину!

      Довго ще друзі блукали в гаю, довго лежали поруч і не могли заснути. Знов і знов благав Говінда товариша, щоб той сказав, чому не хоче пристати до Гаутаминого вчення і яку ж ваду в цьому вченні вбачає. Та Сіддхартха од відповіді щораз ухилявся й казав:

      – Угамуйся, Говіндо! Вчення у Будди прекрасне, чого б то я мав шукати в ньому вади!

      Другого дня рано-вранці один із Буддиних послідовників, один з його старших ченців, рушив гаєм, скликаючи до себе всіх новеньких, які напередодні пристали до вчення, щоб роздати їм жовте одіння й навчити перших приписів та обов’язків їхнього стану. І тут Говінда раптом вихопився з гурту, ще раз обійняв товариша юності, а тоді вже приєднався до процесії новонавернених.

      А Сіддхартха рушив замислено через гай.

      Зненацька дорогою