Пер Ґінт. Генрик Ибсен

trong> – дівчата й парубки

      Відьми, домовики, лісовики, гноми

      Дегенерат. Голос із пітьми. Крики птахів

      Карі, жінка

      Містер Котон

      Месьє Бальон

      Пани фон Еберкопф і Трумпетерштралє

      Подорожні. Злодій і укривач

      Анітра – дочка начальника бедуїнів

      Араби, рабині, танцівниці

      Кольос Мемнона – співак

      Сфінкс із Гізе

      Доктор філософії, професор Беґриффенфельд, директор будинку для божевільних у Каїро

      Гугу – реформатор малабарської мови

      Гуссеін – східний міністер

      Фелах із королівською мумією

      Божевільні та їхні доглядачі

      Норвезький капітан корабля і його команда

      Невідомий пасажир

      Духовник

      Похоронна процесія. Урядник. Відливник[1] ґудзиків. Худий

      Події драми починаються на початку XIX століття, а закінчуються в шістдесятих роках, частково відбуваються в Гудбрандській долині та її горах, частково на побережжі Марокко, в пустелі Сахарі, в будинку для божевільних в Каїро, на морі тощо.

      Перша дія

      І. Картина

      Укритий лісом згірок, біля загороди.

      З гори спадає потічок. По другий бік – старий млин. Спекотний літний день.

      Пер Ґінт, парубок міцної статури двадцяти років спускається доріжкою. Оза, його мати, маленька, тендітна жінка слідкує за ним, лютуючи.

      Оза: Брешеш Пер!

      Пер Ґінт: (не спиняючись) Ні, ні! Не брешу!

      Оза: Забожись, коли це правда!

      Пер Ґінт: Що божитись?

      Оза: Тьху! Не смієш!

      Ти казок мені наплів.

      Пер Ґінт: (помовчавши) Ні, це правда, я божусь!

      Оза: (забігає перед ним) І тобі цього не стид?

      Десь пропадеш, десь дінешся,

      Ґави ловиш – сіно жде.

      Цап тобі заліз у тім’я,

      Без штанів біжиш домів,

      Без добичі, голіруч, –

      Й не соромишся – до цього

      Матері плести казок!

      Отже – де ти стрівся з цапом?

      Пер Ґінт: У бік від Гендина.

      Оза: Ага!

      Пер Ґінт: Сильно вихор дув відтіль,

      Через що я й міг безпечно

      Крізь гущавину пройти,

      За якою він…

      Оза: Так-так!

      Пер Ґінт: Прислухаюсь нишком-тишком,

      Як він б’є у сніг копитом,

      Подивляю пишні роги,

      Що виблискують до сонця,

      Підсуваюсь по камінню,

      Ледве в сніг не провалюсь,

      Й бачу – олень велет-красень,

      Звір, якого десять літ

      Тут, повір, ніхто не бачив!

      Оза: Боже хрань!

      Пер Ґінт: Аж грянув стріл.

      Цап скрутився, заметався,

      Та за мить, нім він піднявся,

      Я у нього на хребті!

      Ліве ухо – лап в долоню,

      Ніж із піхви вже добув,

      Мить – і в грудь його загоню…

      Гу! Як зірветься шалений,

      Як брикне на рівні ноги,

      Як рогами не метне!

      Десь полетів ніж і піхва,

      А мене він поміж роги

      Як не вхопить, мов в кліщі,

      Як не скочить, не шугне

      Просто себе по хребті…

      Оза: Христе!

      Пер Ґінт: Мамочко! Чи ти

      Той хребет коли-небудь

      Бачила в житті?

      Га! га! Майже милю вій там в’ється,

      А не ширший від пили.

      А внизу – сніги стовічні,

      Западні і зломи скель,

      Що із них вода кипуча

      На сімнадцять тисяч ліктів

      Вниз валиться ревучи.

      Там, в горі, по тій пилі,

      Посоромитись – стрілі –

      Ми шуміли наосліп!

      Я і олень. Вір мені:

      Ще ні раз коня такого

      Під собою я не чув.

      Нам назустріч й попри нас

      Сонця сипалось проміння,

      Наче іскри з-під копит.

      А

1

Майстер (прим. ред.).