Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторов

населення дійшов майже до Татр [7, c. 68]. Існуючі на тих землях давні і по той час усталені хліборобські традиції спричинились до того, що невдовзі головним господарським заняттям гірського населення стало хліборобство, і на середину XVI ст. лише для певної його частини єдиним заняттям було мандрівне гірське скотарство.

      Архівні і статистичні дані кінця XVIII – початку XIX ст., коли завершилась стабілізація господарської структури в діяльності гірського українського населення етнографічної Лемківщини, недвозначно свідчать про хліборобство як основний напрям життєдіяльності, створюючи прожиткову основу. Рільництву насамперед необхідна була тяглова сила і удобрення, а в свою чергу для годівлі тварин потрібен калорійний корм, який значною мірою забезпечується з рільного поля. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. розорювані площі на західній частині Українських Карпат, як видно з матеріалів Йосифінської та Францісканської метрик, займали четверту частину усієї поверхні, в окремих місцевостях до половини і навіть більше. Навіть у гірському Ліському циркулі площа ріллі значно перевершувала площу луків і пасовищ разом взятих, причому частина лук теж планувалась під періодичне удобрювання.

      У гірському селі Береги горішні Ліської домінії рільного поля було 1085 моргів (21 %). Значно більший відсоток поверхні (40 %) призначався для вирощування культурних плодів у с. Ріпник циркулу Дукля, де і лугів було близько 35 %, що обумовлювалось рельєфом місцевості, а тим самим виробився відповідний хліборобський тип господарства. Традиційна орієнтація лемка на якомога ширше розгортання хліборобського виробництва полягає якраз у активному освоєнні хоч трохи придатних для культурної й уже окультивованої флори, що наглядно простежується з величин рільничих площ у різних фаціальних урочищах. Якщо в одних селах, зважаючи на рельєф, можна було окультурити під ріллю 21 % площ, то у сусідніх чи трохи віддалених передгірських, із м’ягшою, рівнішою структурою поверхні вдавалось ввести у польове орне господарство навіть 61 % площі [8, арк. 80–81].

      Структура земельних угідь; с. Верхні Липники, Словаччина. 1980 р.Світлина М. Гвозди

      Орна ділянка, очищена від лісу; с. Збой, Словаччина. 1977 р.Світлина М. Гвозди

      Характерне розташування хліборобських угідь. Словаччина. 1973 р.Світлина М. Гвозди

      Наприкінці XIX ст. (1897 р.) орні площі значно переважають над іншими сільськогосподарськими угіддями, що було характерним не лише для Лемківщини, але й усіх Українських Карпат, як закономірний процес в тодішніх соціально-економічних умовах життя гірського населення, коли його чисельність зростала при загальному економічному застої, відсутності постійних джерел будь-яких прибутків. Тому навіть у гірських районах, якими були Ліський, Сяноцький повіти, орні землі становили (разом з городами) відповідно 38,30 і 51 % від усієї площі, тоді як луки 8,34 і 7,4 %, а пасовища